На екрани українських кінотеатрів вийшов фільм Олексія Шапарєва «Крути-1918». Стрічку знімали більше року та очікування були вельми великими. Особливо враховуючи бюджет фільму – 52 млн грн (половину з яких надало Держкіно в рамках нагороди за виграний конкурс).

Так, усі розуміли той факт, що кіно буде далеким від історичної достовірності та певної виваженості. Так повелося, що історичні фільми для українського кінематографа – лотерея, і вдалими виходить ледь не кожен другий.

Якщо «Кіборги» були справжнім проривом українського кіно, а «Позивний Бандерас» їх гідним наступником, то от з «Щоденником Петлюри» вкрай не пощастило – фільм став збірником несмаку та кліше.

До «Крут» ставлення було особливе – усі розуміли, що скоріше за все ми побачимо не стільки історичне, скільки патріотичне кіно. Втім, надії на те, що стрічка буде втілена якісно, лишалися. До кінця. Та не справдилися

Справа, правду кажучи, навіть не в численних історичних «ляпах», яких у фільмі такого рівня просто вкрай багато. Головне, чого немає у фільмі – сюжету та якості. Їх немає настільки, що у залі кінотеатру сміялися навіть ті, хто перед сеансом серйозно обговорював кіно, та скоса поглядав на нас – купку російськомовних істориків, які вже смакували прийдешнє побоїще.

Вражає кількість кліше і банальні стереотипні образи у фільмі – фактично, він весь з них зроблений. Якщо йдеться про якусь інтригу чи «многоходовочку» – в кадр неодмінно лізе шахівниця та загадкова музика, а будь-які таємничі моменти трапляються вночі, в тумані, створеним парогенераторами з неодмінною жовто-червоною підсвіткою.

Читайте також: "На таку тематику треба треба знімати, але не так". Фільм "Крути 1918" провалився?

Головні закохані герої обов’язково знайомі з дитинства. Усі більшовики апріорі жадібні до грошей садисти, наркомани і алкоголіки, а протагоністи – ідеологічно вивірені патріоти без жодних негативних рис. Київський єврей – обов’язково говорить говіркою, якою зазвичай розповідають «одеські анекдоти», неодмінно вживає слово «цитрина» в Києві початку ХХ сторіччя, і ВСІ без винятку герої-кияни, крім, звісно, більшовиків (бо це погані герої) розмовляють виключно українською. Але якийсь паралельний світ з україномовним Києвом 1918 року – це квіточки.

Справжні дива починаються, коли автори фільму намагаються вплітати в нього сюжетні лінії, які не в’яжуться з основною. Чого варта тільки «шпигунська лінія», яка зображена уривчасто, незрозуміло, і так, що ані глядач, ані критик не може до кінця фільму второпати, що ж там і до чого, аж поки не виявляється, що в чиїсь руки мали б потрапити папери, які могли б призвести до розколу ВКП(б) і сварки між Леніним і Троцьким. При такому повороті подій мізки історика могли б спокійно витекти через вуха, але це апріорі не може статися з глядачами, які на цей час вже годину як втратили можливість логічно сприймати.

Усе це приправлене пафосними, але сухими та вельми неприродніми (на відміну від кіборгів) діалогами, причому деякі з них ніяк не просувають сюжетну лінію і є абсолютно незрозумілими. Наприклад, незрозуміло навіщо було розвивати любовний трикутник головних героїв, якщо він нічим не закінчується? Який в ньому сенс з точки зору сюжету?

Та найголовніше – за цим набором штампів, кліше і банальностей автори забули про головних героїв кіно – розстріляних захисників Крут. Їх показано мінімально, а персонажі не розкриті. Про жодного з них ми не дізнаємось хто він, звідки, чому доєднався до студентського куреня, що штовхнуло його перетворитися з міщанина в історичну постать, де відбувся цей перелом і перехід на інший рівень сприйняття навколишніх подій. Автори фільму нас з хлопцями не знайомлять – ми їх бачимо лише трохи в поїзді і на полі бою, де вже, власне, не до розкриття глибин душі.

Один мій колега написав у FB, що персонажі нерозкриті настільки, що навіть не відчуваєш жалю, коли їх розстрілюють. Це, звісно, перебільшення, та тим не менше, коли йшли титри «Кіборгів» люди в залі плакали. І це є головна проблема кіно – у фільмі про Крути немає захисників Крут.

Наостанок, як історик, не можу не зазначити ряд суто історичних та предметних помилок, яких припустилися автори фільму. Не можна сказати, що на тлі вищеописаних проблем вони є основними, та тим не менше.

Читайте також: "Крути 1918" – фільм, гідний того, щоб його надавали для перегляду школярам під час вивчення історії нашої держави

Серед іншого:

П’ятакова і Антонова-Овсієнка ніхто не вбивав у 1918, вони дожили до 1937 і займали численні посади в українському радянському уряді.

У Києві початку ХХ сторіччя була слабо розвинена кавова культура. Особливо у стилі львівських кав’ярень.

«Цитрина» замість традиційного «лимона». Її вживають одразу кілька персонажів. Втім, Київ 1918 року не знав цього слова.

Локомотив для зображення подій 1918 року використали (з різних ракурсів) або ФД (радянський 1930-х), або Л («Победа»1940-х), які молодші за саму подію.

«Наряди на кухню» з обов’язковою чисткою картоплі – радянська бувальщина. Та не революційна.

Кінострічка з окупованого більшовиками Харкова дійшла до приватного кінотеатру київського генерала менше, ніж за місяць. На ній зображено ексгумацію трупів після розстрілів більшовиків. Та хто їх ексгумував, якщо більшовики все ще контролювали місто?

Цехи «Арсеналу», де відбуваються події повстання більшовиків, – бетонні, післявоєнної побудови. Чому зняти сцени не можна було в старому цегляному корпусі, де це все справді відбувалося – незрозуміло.

Прибуття на станцію «Крути» виглядає пафосно, але неправильно історично. Спершу підрозділи попрямували до Бахмача, але там робітники почали переходити на бік більшовиків, тому було прийнято рішення не влаштовувати обору там, а відступати до Києва і затримати ворога біля станції «Крути».

Читайте також: "Добре, що крутянці цього не побачать". Що не так із фільмом "Крути 1918"

Сотник Гончаренко не командував студентами прямо на полі бою. Ними там командував сотник Омельченко.
Муравйов дзвонить з бронепоїзда по ДРОТОВОМУ телефону в Крути до Києва, і його з’єднує з абонентами телефоністка. На цьому моменті з залі кінотеатру почали жартувати про вай-фай.

Муравйов каже хлопцям з Крут перед розстрілом, що подарує їм життя, якщо вони захочуть перейти до більшовиків і дає «слово генерала». Насправді немає історичних свідчень, що таку пропозицію захисникам Крут було зроблено. А сам Муравйов не міг давати такого слова, бо він не був генералом – в царській армії він був підполковником, а в Червоній армії зразка 1918 року не було офіцерських звань.

Муравйов був алкоголіком, та немає жодних свідчень, що він був морфіністом.

Муравйов виходить до захисників Крут сам, без зброї і бере кілька десятків озброєних хлопців у полон. По-перше, це не дуже добре показує захисників Крут. По-друге, це неправда.

Муравйов не проводив розстріл захисників Крут. Розстрілом командував один з заступників Муравйова – Євген Попов. Сам Муравйов у цей час лагодив залізницю, щоб прорватися до Дарниці.

На тлі цих помилок такі дрібниці як те, що автомобілі початку ХХ сторіччя заводилися стартером, а не ключем, а іграшкових залізниць з електропідживленням не існувало – можна навіть не враховувати…

Залишається сподіватися, що висновки будуть зроблені як творцями фільму, так і Держкіно.

А про Крути, які дійсно були знаковою історичною подією, треба зробити справжнє, сильне, хороше кіно.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram