Сполучені Штати Америки – це абсолютно інший світ. Навіть у такій "дрібниці", як оця вивіска: безпечне укриття від чогось на кшталт торнадо. Вона висить в аеропорту Чикаго і, в принципі, її можна сприймати, як просто цікавий факт.

Взагалі, коли ти мешкаєш в Україні, тебе особливо не обходить ураган у далекій Америці, що стер з обличчя землі ціле місто, або потужна лісова пожежа, чи повінь тощо.

Це, в принципі, нормально. 

Ми маємо непокоїтись щодо зрозумілих і близьких нам проблем – війни, корупції, економічних негараздів тощо. (Навпаки – те саме: чому пересічний американець має замислюватись над виділенням далекій незрозумілій Україні коштів на військову допомогу, еге? Але ж вони це роблять).

Однак наскільки ж все змінюється, коли після цієї вивіски в Чикаго ти прилітаєш до Спрингфілда, штат Іллінойс, і одного вечора потилицею відчуваєш, що вітер на вулиці – дивний, м'яко кажучи.

Потім ти чуєш дзеленчання якогось декоративного залізяччя біля сусідського будинку і згадуєш неперевершене кіно "Twister" з Біллом Пекстоном та Хелен Хант про команду науковців, що полювали на торнадо.

Зрештою, минає день, і під час подорожей безкраїми просторами американських хайвеїв ти лише звертаєш увагу, як від шаленого вітру напружено майорять американські прапори, а світлофори розхитуються на товстелезних металевих стовпах.

Розхитуються. Світлофори. Разом із стовпами. Товстими.

Ввечері відкриваєш новини і... дійсно, потужне торнадо за цю добу винищило (буквально) містечко Колумбус у штаті Міссісіпі, а зимовий ураган прокотився усіма сусідніми з Іллінойсом штатами, обійшовши Спрингфілд з обох боків, і почимчикував до Великих Озер, знищуючи та нівечачи усе на своєму шляху.

Читайте також: Мої думки про те, що я люблю в Америці, – і що дратує, – Марія Прус

Ти гортаєш світлини залишків фундаментів від будинків, зруйнованих ангарів, розтрощених автівок і раптово в голові минає лише одна думка: "Фуф".

Звісно, цікаво дізнатись якомога більше про життя звичайних американців, але лайт-версія з опису освітньо-наукової системи, громадянських активностей, волонтерства і кави зі старбаксу мене цілком влаштує.

В такі моменти усвідомлюєш, що життя прекрасне і тому давайте поговоримо про приємні речі.

Я обіцяв Вам ще трохи розповісти про Вашингтон.

Вашінгтон – це надзвичайно прекрасне місто для туристичних відвідин.

Зазвичай, всі захоплюються Сан-Фанциско, Лос-Анджелесом, Нью-Йорком, одначе на Вашингтон теж варто звернути увагу.

Не те що навіть варто, але ю маст.

І справа не в тому, що тут повітря просякнуте політикою, як написала Ольга Криворучко, не в тому, що жодна подія світового рівня не минає кабінетів на Капітолійському пагорбі, не тому, що тут Пентагон чи Федеральний Резерв, який друкує ті папірці, які лишаються в українців, коли вже "грошей зовсім немає".

По-перше, Вашингтон – легке, приємне і зрозуміле місто, незважаючи на те, що це столиця найпотужнішої країни на планеті. 

Населення у десь 700 тисяч душ сприяє цьому (варто зауважити, що на роботу сюди щодня приїздить ще півмільйона людей з усіх-усюд). 

Читайте також: Нестереотипна Америка: 5 особистих вражень від США

До речі, цікавий факт, мешканці самого міста не мають жодного впливу на політику – їхні представники не мають права голосу у Конгресі, бо Вашингтон не належить жодному штату.

Наскільки я зрозумів, це сталося тому, що при плануванні створення міста вважалося, що сюди приїздитимуть на роботу в урядові будівлі мешканці з інших міст.

Тепер тут є навіть такий саркастичний вислів "Taxation without representation". Тобто громадяни сплачують податки, але не мають своїх представників в органах влади.

По-друге, місто візуально привабливе. У Вашингтоні зовсім немає висотних будівель: кількість поверхів має відповідати ширині вулиці, на якій будівля розташована. Тому все гармонійно і відносно затишно. 

Також немає стовпів з написами "Куплю волосся", "Куплю авто в будь-якому стані", адрес в телеграмі, де можна придбати наркотики, немає шаурми та жіночих трусів з чоловічими шкарпетками біля станцій метро, я не бачив підземних недолугих переходів, космолотів на кожному кроці, біллбордів і неправильно запаркованих автівок.

Зрештою, це той випадок, коли місто нагадує комп'ютерний процесор – ефективний, чіткий, правильний.

По-третє, річка Потомак. Наголос на друге О. Ні, не на А. Вона прекрасна. Її назва означає щось типу "Місце для торгівлі", бо сюди сплавляли товари з усіх тодішніх місцин колонії для транспортування у метрополію.

По-четверте, Вашингтон – це місто музеїв. 

Головні з них зібрані в одній місцині – на Національній алеї:

1. Національний музей американської історії

2. Національний музей природознавства

3. Національна галерея мистецтв

4. Національний музей африканського мистецтва

5. Національний музей американських індіанців

... і т.д., бо тут загалом розташований Смітсонівський інститут, в підрозділах якого налічується близько 150 млн. експонатів.

Америка пишається своїми здобутками і ладна демонструвати їх усім охочим. А демонструвати є що.

Тим більше, вхід у ці прекрасні музеї – абсолютно вільний.

По-п'яте, в Вашингтоні розташовується найкращий у світі Музей авіації та космонавтики з наймасштабнішою у Галактиці колекцією літальних апаратів. 

Тут нема чого додати. (До речі, у цій поїздці через брак часу я не відвідав жодного музею.  Спробуйте відчути мою невгамовну бентегу та біль).

По-шосте, усі головні принади міста – Меморіал Лінкольна, монумент Вашингтона, Капітолій та Білий дім розташовуються на прямих і чітких лініях. Не заблукаєте.

І вони вражають. Дійсно вражають.

Читайте також: "Никто не курит. Серьезно". Что я люблю в Калифорнии

По-сьоме, Бібліотека Конгресу США зі 160 млн. книг.  Існує думка, що у світі немає книги, примірника якої б не було у цій бібліотеці. 

Це очевидна помилка, бо наші "науковці"-педагоги продукують таку кількість монографій з космічної педагогіки та лептоннобожого осяяння, що жодні ресурси поштових систем не здатні перемістити таку кількість макулатури на бібліотечні полиці.

А от Біблія Гуттенберга –  тут є.

Якщо серйозно, це настільки красива будівля, що відбирає мову.

По-восьме, тут є джунглі біля Капітолію – ботанічний сад. (Наш Національний ботсад, той що Гришка НАН України, взагалі нічим не гірший. Абсолютно. Тільки про це – нікому. І зверніть увагу сюди. Таке відбувається там райт нау. Поспішіть).

По-дев'яте, меморіал Рузвельта...  Того, що Франклін (так, їх було двоє). 

Грець із геніальністю архітектурного задуму та витонченістю виконання, точністю підсвітки. 

Те, що вражає, це цитати.

Наприклад, ця: "I never forget that I live in a house owned by all the American people and that I have been given their trust." (Я ніколи не забуваю, що дім, в якому я мешкаю, належить усьому американському народу, і що я отримав їхню довіру).

Або ця:  "The only thing we have to fear is fear itself" (Єдина річ, яку ми маємо боятись — це власне самого страху).

По-десяте, тут повно усього іншого – меморіал Джефферсона, Мартіна Лютера Кінга, в'єтнамським солдатам тощо. Не на один день вражень.

Загалом, анбілівіблє. Інджой.

P.S. Думки, висловлені в пості, є суто моєю особистою думкою, не є істиною в останній інстанції і необов’язково співпадають з офіційною точкою зору Центру лідерства “Відкритий Світ” та організації American Councils.

ідписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram