MENU

Нехай суржик єднає серця – письменник

6048 7

Останні тижні, ба вже місяці, я уважно слухаю й читаю розшифрування інтерв’ю зі швачками, комунальниками, агрономами, юристами тощо...

Переважно це "глибинки", які проводять соціологи та маркетологи. Часом – вуличні записи, зроблені журналістами чи випадковими перехожими. Я виписую слова та фрази. Підкреслюю ті, які повторюються.

Практично в усіх регіонах трапряється, наприклад, отаке: поняв, канєшно, получається, іменно, лучче, настоящі, каждий, мені нада, інтересний, карочє, прошлий, слідуючий, всігда, мене всьо устраює, нащот, обичний, і так дальше, і все остальне.

Підкреслю: є відмінності, проте так званий суржик з українською фонетикою є скрізь. Я згадую, як сам, коли їздив на шкільні олімпіади з української мови в обласний Івано-Франківськ, водночас удома "вдівав носки" й "виносив мусор". А коли приїхав у 2014 році робити репортаж на Донеччині, здивовано почув, як мешканки тієї самої Семенівки (район Слов’янська), звідки щойно вийшли бойовики Гіркіна, перемовлялися: "Карочє, ти поняла: ніхто нам криші восстанавлювати не буде". Чистісіньким суржиком з українською фонетикою!

Читайте також: Чому парламент має ухвалити закон про мову

Упевнений, що є науковці, які серйозно досліджують концептуальну різницю між діалектами, говірками та суржиком – і роблять вони це без упереджень. Бо нас, простих людей, учили "полоти бур’ян", плекаючи свою "чистішу від сльози". Спершу за Антоненком-Давидовичем, потім за професором Пономарівим. Згоден, вивчити літературну мову необхідно. Але зараз, коли ми вже вивчили, ми ж можемо собі дозволити повертатися до коріння? Знаєте, як у "Каві й сигаретах" Іггі Поп і Том Вейтс: "Тепер, коли ми кинули курити, ми ж можемо собі дозволити насолодитись однією сигареткою?"

Літературну мову називають "чистою", при цьому суржик іноді вважаючи "брудним". Соромлячись його. Чомусь у суржика ніби найнижчий статус в українській мовній ієрархії. До нього ставляться як до мови "неосвічених" – причому зверхність можна відчувати не тільки від україномовної (я згадував "полоння бур’яну"), але й від російськомовних. Конкретно в останньому випадку хочеться нагадати, що київське "пойдем сюдой, вернемся тудой", одеське "что вы имеете мне сказать" або підслухане на Запоріжчині "хай жинка подождет" – також не зовсім "язык Пушкина и Толстого" (і в цьому теж нема нічого поганого).

Сноби привчили соромитися суржика навіть його носіїв! У військовому госпіталі я мав брати інтерв’ю в пораненого 11 липня 2014 року під Зеленопіллям офіцера. Йому нещодавно ампутували роздроблену вибухом кістку. До нього підійшли кіношники старого типу: знаєте ото, "женщіна з високою причоскою" та втомлений підтоптаний оператор. Офіцер говорив російською, але вони сказали: "Ой, ми хочемо знімати про наших героїв. Але чи могли б ви розмовляти українською, бо ми шукатимемо державне фінансування". Офіцер знітився: "Я спробую". Потім я запитав: "У вас же українська рідна, я чую", а герой (йому ледь за 20) присоромлено: "Хіба ж то українська? Суржик".

Ідеш у піший похід степами Миколаївщини. У райцентрах і великих селах сначала с тобой, чужаком, заговаривают на русском. То вже потім, по мірі збліженія, постєпєнно переходять на суржик. І це значить, що ти вже трохи свій. Тобі довіряють.

У Кам’янці-Подільському знайомишся з юристом: він говорить українською "чисто" (із підкреслено твердим "ч"), щоб ти розумів, що він українець щирий (тверде "щ"). Але, знову ж, постєпєнно розслабляється, а коли виникає настояща довіра – переходить на той-таки суржик.

Може, просто визнати без сорому, що це наша мова розслабленості й довіри? Чи що в українській, як і в англійській, окрім proper Ukrainian існує нормальна собі розмовна мова? Так склалося, що в нас це часто не лише діалект, а й суржик (знову ж, нехай філологи визначають концептуальну різницю – головне не присоромлювати одним, уславлюючи інше).

У класика англійської літератури Лоуренса в "Коханці леді Чатерлей" головний герой – власне коханець леді Чатерлей – вміє перемикатися між proper English та broad vernacular, і що не менш важливо, Лоуренс уміє це передавати. Хоч і говорить устами леді Чатерлей, що часом "зміст уловлюється лише загалом". А з нашим суржиком нема навіть проблеми розуміння чи читабельності! Проте наші персонажі – байдуже, чи це автозаправники, бандити чи сільські відьми – часом говорять ніби диктори "УТ-1". Між іншим: герой еротичного роману, коханець леді Чатерлей, переключається на розмовну мову, зокрема в інтимних ситуаціях. При всій повазі до професора Пономаріва – чи часто ми його згадуємо, коли шепочемось у спальнях? Ні, я не унеможливлюю, що когось збуджує слово "ненАвидіти" з правильним наголосом, люди – істоти різноманітні.

У класика американської літератури Фолкнера герої "Коли я помирала" спілкуються, м’яко кажучи, не мовою гарвардських професорів. Звісно, коли Квентін із "Шуму й люті" їде вчитись у Гарвард, автор здатен передати й літературну мову. Точне відтворення розмовної мови – одна з ключових ознак фолкнерівського стилю. Часто це серйозно уповільнює читання й ускладнює розуміння тексту. А з нашим суржиком, знову ж, нема навіть цієї проблеми!

Якщо ж чужинецькі приклади не переконують прийняти й полюбити українців, Україну й мову такими, як вони є, що ж, залишається хіба зацитувати нашого класика:

"Свою Україну любіть,

Любіть її во врем’я люте,

В останню, тяжкую мінуту..."

Я от думаю. Якщо нас покоління за поколінням учать "полоти бур’ян", але в Шевченка в ХІХ столітті, мові мого дідуся родом із 1930-х, а потім у мові офіцера, молодшого за мене, трапляються ті самі слова та конструкції – може, прийшов час визнати, що це просто така стійка розмовна мова? Звісно, потрібно знати літературну, але не треба нічого "виполювати" з розмовної. Це просто різні мовні пласти. Можна по-доброму іронізувати чи самоіронізувати, але з любов’ю. Без сорому чи присоромлення.

Читайте також: Випускник ліцею у Чернівцях зняв реповий кліп про наголоси в українській мові. ВІДЕО

Приємно бачити ознаки такого собі surzhyk revival або, якщо хочете, surzhyk embracement, наприклад, у фільмах Аркадія Непаталюка "Кров’янка" чи "Припутні". Чи в піснях "Сонцекльошу" ("стояла Лєночка у кофті розовій") й "Дахабрахи" ("збросив мундір, ще й очки, порвав рясу на клочки"). Я вже не кажу про сторінку полтавського земляцтва, де дівчата завершують свою "сочну рєчь" словами: "Слава суржику! Суржику слава!"

Якби ми пам’ятали, що на Прикарпатті в селах часом "виносять мусор", як і на Донеччині, можливо, ми не конструювали собі аж такого чіткого мовного розділення країни на "україномовну" та "російськомовну". Можливо, ми не уявляли би абстрактних "русскомірцев", а почули б ту бабусю із Лутугиного (нині під контролем "ЛНР"), яка в 2014 році плакала на Фролівській у центрі для переселенців і казала: "Я з сестрою вже півгода не общалася".

Канєшно, суржик – лиш один аспект нашої дійсності, но було б харашо, єслі би ми понімали, що це аспект, який об’єдіняє нас. І не нада його стіснятися.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Артем ЧАПАЙ для Opinion


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



38022.txt Открыть с помощью Google Документы Отображается файл "38022.txt"
Правила коментування »  

Новини