"Йшов вересень 1939 року. До вторгнення радянських військ і окупації Західної України залишалося декілька тижнів". Отаким, зовсім не казковим епілогом закінчується "Гуцулка Ксеня" – фільм-мюзикл, який щойно вийшов у прокат.

Музичне кіно – конструкція з огляду на наш контекст доволі підступна. Адже немає нічого більш старомодного, більш громіздкого й банального, аніж шароварні "музично-драматичні" спектаклі й такі ж самі фільми. Тим паче, що дія оперети Ярослава Барнича "Гуцулка Ксеня" якраз розгортається в карпатському селищі, серед гуцульської екзотики, затертої поколіннями режисерів до рівня штампу.

Читайте також: "Капитан Марвел" и "Гуцулка Ксеня". Главные кинопремьеры недели. ВИДЕО

З іншого боку, мюзикл – жанр, у сучасному національному кіні майже не представлений. Тобто в уродженої львів’янки Олени Дем’яненко (нар. 8 травня 1966 року, закінчила кафедру кінорежисури Київського інституту ім. Карпенка-Карого в 1990 році) була можливість, по суті, почати в певному сенсі з нуля. І вона нею скористалася.

Кадр із фільму "Гуцулка Ксеня"

Згідно із сюжетом, з Америки в Ворохту, в готель "Оселя Говерла", прибуває група американців: бізнесмен Майк Деделюк (Ігор Цішкевич), його сестра Хелен, його романтична небога Мері (Катерина Молчанова) і його племінник Яро (Макс Лозинський). Місія в них надважлива й делікатна. Батько Яро – брат Майка – залишив заповіт, за яким син отримає у спадок мільйон доларів, якщо одружиться зі свідомою українкою. Комісія Майка складає 100 000. Однак Яро уперто не звертає увагу на потенційних наречених.

Водночас у Ворохті регулярно спостерігається дивний феномен: по вечорах з-за гір у сяйві незрозумілого походження повстає привид інфернальної гуцулки, яка начебто колись послужила причиною загибелі кількох хлопців.

Кадр із фільму "Гуцулка Ксеня"

Власне, сюжет нехитрий. Хлопцю треба одружитися, дядьку – збагатитися. Для повноти комплекту додано підприємливого готельєра Івана Синицю (Олег Стефан), його розумну й вродливу племінницю Ксеню (Варвара Лущик), дивака-вченого професора Зелінського (Олів’є Бонжюр), який, звісно, вивчає метеликів, бігаючи по полонинах із сачком, і численних гуцулів, одягнених у новесенькі, з голочки, етнічні шати.

Кадр із фільму "Гуцулка Ксеня"

Одразу може виникнути претензія до подібної картинності, коли всі будівлі наче вчора побудовані, а всі костюми, зокрема у вівчарів, наче вчора пошиті – причому не для полонини, а для недільного ярмарку. Але мюзикл – жанр ошатний і гранично умовний.

Проблема фільму в іншому, і вона, на жаль, для нас традиційна: робота з акторами. У більшості розмовних сцен виконавці й виконавиці сильно переграють, через що майже всі діалоги звучать, чесно кажучи, доволі фальшиво.

Проте, знов-таки, мюзикл – це не про балачки. Щойно доходить до пісень і танців – усе змінюється наче за помахом чарівної палички.

Кадр із фільму "Гуцулка Ксеня"

Помітно, що Дем’яненко уважно вивчала досвід бродвейського мюзиклу. Але номери не виглядають вторинними, бо, по-перше, цілком органічно вписані в сюжет, являючи собою продовження стосунків героїв чи певних ситуацій, а по-друге, якісно й різноманітно підготовлені – це, по суті, такий собі фільм у фільмі, при цьому цілком зв’язний.

Читайте також: Брати Капранови: "Гуцулка Ксеня" – найкращий український фільм останніх трьох років

Звісно, в Дем’яненко був козир, який вона дуже вміло використала – культова музична група, фрік-кабаре Dakh Daughters. Цей ураганний секстет – не просто музикантки, вони іще й професійні актриси, про що режисерка, знов-таки, не забуває. Кожний вихід Dakh Daughters у кадр – маленьке свято, починаючи з розкішного вступного номера – танго "Гуцулка Ксеня" з повною залою гуцулів, які пристрасно танцюють. Ба більше, ця компанія вносить у фільм те, що врівноважує його патетичні перекоси – тобто добрячу порцію іронії та самоіронії. На ту ж мету підвищення градусу музичного сарказму працює й поява легендарної "ДахиБрахи" з їхнім хвацьким "Карпатським репом".

Але, варто повторити, номери за участі решти акторів нічим не гірші: помітна ретельна вокально-хореографічна підготовка.

Кадр із фільму "Гуцулка Ксеня"

У підсумку маємо барвисте, стрімке, яскраве видовище без, що важливо, очевидних порушень гарного смаку. Тобто те, чого наша кіноіндустрія виробляти ще не навчилася.

Олену Дем’яненко можна привітати: зняла перший в історії незалежності мюзикл, і за нього не соромно.

Ба більше, їй вдалося передати те, про що вона казала мені в особистій розмові: відчуття останнього сонячного промінчика перед опусканням "залізної завіси".

Виявляється, про нашу нелегку історію можна розповісти й так.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram