Як на мене, то український театр значно випереджає український кінематограф (у тому сенсі порівняння, де це, звісно, коректно). Саме тому в театральній глядацькій залі я набагато частіший гість, ніж в кінозалі (і наявність попкорну аж ніяк не перевага).

Без малого рік минув з останнього допису про український фільм, де доброго було ну аж зовсім краплинка. А про деякі стрічки взагалі письмово не згадував.

Тому перелік фільмів до перегляду обирав дуже прискіпливо, щоб якомога менше стикатися із процесами зростання молодого кіномистецтва (давайте зробимо монтаж – і вже все суперово!).

"Гуцулку Ксеню" переглянув. І попри певні моменти, про які тезово говоритиму нижче, це та стрічка, після якої є відчуття кінематографічного руху вперед.

Читайте також: Брати Капранови: "Гуцулка Ксеня" – найкращий український фільм останніх трьох років

Фільм досить нерівний – синусоїда мого емоційного стрибання переходила від безблимного багатохвилинного споглядання до відвертого сумування. І на кожен стан я шукав виправдання, і, здається, його знаходив.

По-перше, це дуже стильна робота. Видно це і за постерами, і за трейлером, і це випливає з кожного кадру.

По-друге, це музично яскравий вибух. Не переспівувати Барнича, а одягти фільм в "Даху Браху" та "Дах Дотерс" (імплементація фрік-кабаре в сюжет та їх органіка особисто на мене справило надпотужне враження).

По-третє, це кіно без явних спекуляцій, із класним кастингом (які колоритні обличчя акторів масових сцен) та блискучим стайлінгом.

По іншу сторону розташувалися:

Цілий ряд епізодів вибудовано таким чином, що закладена стильність суттєво просідає за лівосторонніми «вісімками», плоскими діалоговими кадрами, чи за відверто порожнім простором в кадрі.

Акторська група, знову ж таки, картинкою ладна, а далі починаються нюанси. Бути органічними головними – важке завдання. Тут потрібна певна акторсько-режисерська конструкція, і досить небезпечно залишатися лише на зовнішніх даних.

І, навпаки, об’єму окремих акторів дуже не вистачило (досить зім’ятим виглядає епізод із провінційною актрисою, лишилися закадровими можливості лінії метеликофіла і його крижаної жінки, та й акробатичний переворот з ніг на голову від володаря готелю – круто, але взяти від можливостей актора для фільму можна було набагато більше).

В певні моменти здавалося, що картині катастрофічно не вистачало фінансування. Цілком конкретні епізоди ніби лишилися без постановника чи без поста. Від такої стильної та цікавої графічної промальовки очікуєш чогось відповідного...).

Читайте також: "На таку тематику треба треба знімати, але не так". Фільм "Крути 1918" провалився?

Іноді, під час вокальних номерів, згадував епоху телевізійної екранізації оперет, коли над створенням образу актор працював своєю фактурою в кадрі, і на додачу співак своїм голосом за кадром.

При тому, вперше на екрані бачив Віталія Ажнова із Христиною Федорак. З точки зору акторства та органіки – для мене головними героями стали саме вони (от де вистрілила та баба Буна!).

Тож, переглядом більше вдоволений, чим ні.

Гуцулко-Ксеню-марафон витримав (від лейтмотиву в "Кіборгах" до театрального мюзиклу Франківського драмтеатру).

Промо карпатських красот вийшов переконливим – хочу на полонини.

І дуже хочу саундтрек до фільму!

P.S. Приємного перегляду українського фільму, який не хочеться сварити, а хочеться дивитися!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram