В умовах президентських виборів ключовим питанням, за яким виборці мали б оцінювати позиції претендентів, є ставлення до купівлі-продажу земель с/г призначення. Але, оскільки попри різні маніпуляції більшість громадян України проти продажу с/г земель, то кандидати в президенти, за незначним винятком, переважно ухиляються від прямих відповідей на це запитання.

Водночас зацікавлені різними грантами пропагандисти купівлі-продажу почали ще активніше проголошувати кілька міфів:

1) ринок землі забезпечить створення нових робочих місць і надходження інвестицій;

2) економічно збагатить українське селянство;

3) дасть великий поштовх розвитку економіки загалом;

4) на сьогодні землю с/г призначення можна легко купити (як велосипед, іграшку тощо) майже у всіх країнах світу, за винятком України. 

Щодо першого міфу, то скуповування земель великими власниками якраз обернеться розоренням великої кількості дрібних фермерів і товаровиробників, а тому зросте лише безробіття. А великим міжнародним економічним структурам не потрібними будуть і українські сільські поселення і сільське населення загалом. На першому етапі скуповування буде здійснюватися задля спекуляції, тому говорити про інвестиції нема підстав. Для короткого спростування другого міфу зазначимо: в умовах економічної кризи землі захочуть придбати за безцінь, тому реально говорити не про збагачення, а про втрати. І по-третьому питанню, то очевидно, що монополізація і олігархізація сільського господарства призведе лише до зубожіння сільської місцевості. 

Читайте також: Щоб вижити, українському фермеру треба змінитись

Щодо зарубіжного досвіду, то купити землю як, скажімо, велосипед, практично неможливо в жодній розвинутій державі. Іноземцям – і взагалі переважно заборонено.

А кому і за яких умов можна? Наприклад, в Норвегії порівняно невелику ділянку землі у сільській місцевості може придбати особа, яка зобов’язується проживати у цій місцевості, безпосередньо займатися сільським господарством, і навіть бути працездатним. Приблизно такою є практика в Австрії, Німеччині та інших розвинутих державах. Показово, що категорично заборонена спекуляція землею.

І що особливо тривожить: зняття мораторію на продаж земель в нашій державі пропонується реалізувати в умовах, коли земля недооцінена, фермери, український малий і середній бізнес не мають необхідних коштів для придбання землі (але їх мають олігархічні та сумнівні закордонні структури), в країні практично не працює судова система, зберігаються великі адміністративні зловживання. 

У реалізації тотального розпродажу українських земель є загальнодержавні небезпеки: сільськогогосподарські угіддя становлять майже 70% території України. І якщо їх скуплять різні закордонні структури, дуже ймовірно орієнтовані й на Росію, то виникне ситуація, що ми можемо опинитися «на нашій, не своїй землі», а це може обернутися загальнонаціональною бідою. Скуповування земель різними зовнішніми середовищами може поєднуватися й з реалізацією різних антиукраїнських геополітичних проектів, зокрема, щодо приєднання українських земель до інших держав чи створення в Україні нових територіально-політичних утворень, чого категорично не можна допустити.

Посилання на те, ніби в законодавстві можна зазначити, що землю зможуть купувати лише громадяни України, просто смішні. Хоча б тому, що весь великий бізнес, багато урядовців мають подвійне чи потрійне громадянство. А ще підставні особи, фіктивні фірми і т. п. Іноді говорять, мовляв, чомусь спекулятивного скуповування земель не сталося в часи Австро-Угорської імперії, не розуміючи, що ми живемо в сучасному глобалізованому світі, в якому використовуються зовсім інші геополітичні й геоекономічні технології.

Читайте також: Ліс незаконно народжений: чи можливо його врятувати

Тому на сьогодні продаж землі – це не просто здача державних інтересів, але й позбавлення перспектив всього суспільства. І саме так треба ставитись до кандидатів в президенти, які підтримують такі ідеї. 

І ще треба пам’ятати, що земля – це не вироблений продукт, а загальнонаціональне багатство. І це єдине велике багатство, яке ще залишилось в Україні і не належить олігархам та різним кланам, пов’язаним з сумнівними міжнародними структурами. Його значення в сучасному світі лише зростатиме (звідси й величезні міжнародні апетити). Водночас в Україні вже є кілька мільйонів власників паїв і дехто вже зараз бажає їх продати.

То як тут бути? В цих умовах український парламент мав би створити спеціальний банк чи комісію, які від імені держави мала б право купувати такі паї. І що ще на сьогодні актуально в цьому аспекті – це оптимізація оренди і можливість створення ринку оренди.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram