MENU

Експерт: В Україні тема питної води залишається не лише невирішеною, а й утаємниченою

2810 0

Загальновідомо, що кожного дня ми маємо вживати не менше двох літрів води. Саме води, а не інших напоїв. Але навіть знаючи цю інформацію, чи піклуємося ми з вами про свій організм? Сумнівно, що більшість з нас скаже «так». Зазвичай, покладаємося на каву-чай-соки тощо.

З другого боку, вже чую зауваження – а де ж брати якісну воду для пиття? Це в селі можна з криниці чи джерела набрати її без проблем, хоча останнім часом не в кожному. А в місті? Та ще й при нашому завантаження роботою та домашніми справами?

Так виникає проблема для нашого організму, населеного пункту, держави. Бо питної води в наших кранах майже немає. Щоб її вживати, часто необхідно кип’ятити, а перед цим бажано ще й очищати. Звісно, можна говорити про бутильовані варіанти отримання води, але й тут не все гаразд – досить часто це продукт невідповідної якості і навіть стандарти мінеральної води не відповідають європейським аналогам.

Тут своє слово має сказати держава. Однак мусимо констатувати, що наразі ця проблема не є нагальною для державних мужів. Не піднімають її і наші політики. Хоча на світовому рівні експерти і міжнародні організації вже давно б’ють на сполох.

Читайте також: Чому влітку потрібно пити більше води. Пояснення дієтолога

Тим часом в Україні ця тема залишається не лише невирішеною, а й утаємниченою. Маю на увазі те, що до цих пір створенням екологічних карт областей та районів, окремих регіонів, зокрема, щодо стану питних вод займаються переважно громадські організації. Наприклад, на офіційному сайті Міністерства екології та природних ресурсів на запит «стан питної води в Україні» відповідь – «нічого не знайдено». Хоча за інформацією цього ж відомства, з 1 січня 2019 року набрав чинності новий Порядок здійснення державного моніторингу вод, схвалений Кабінетом міністрів України восени 2018 року, який відповідає директивам ЄС і допоможе отримати більше інформації про стан вод в Україні. Міністерство минулого року навіть винесло на громадське обговорення Проект національних цільових показників та заходів їх досягнення до Протоколу про воду та здоров’я. Питання, як кажуть, далекої перспективи.

Тим часом в різних регіонах країни відбуваються екологічні диверсії, іншими словами ці дії назвати просто не можна. Наприклад, активно обговорюється експертами та журналістами ідея реалізації міжнародного Дніпровсько-Віслянського водного шляху Е40. Це водне сполучення між Гданськом та Херсоном протяжністю понад дві тисячі кілометрів і нині воно розглядається через призму інфраструктурних проектів ЄС. І все б нічого, адже крім залізничних і автошляхів, мають право на розвиток і водні. Але в разі реалізації цього проекту існує загроза екології України. Йдеться про потенційне забруднення та докорінну зміну ландшафтної первинності річки Прип’ять та поліських водоймищ і боліт, бо цим шляхом можуть піти продукти нафтопереробки, хімічної галузі тощо. Під структурні зміни (поглиблення, розширення тощо) підпадає фактично водопостачальна система країни: Київське море, Дніпро, Прип’ять, Західний Буг, Дніпро-Бузький канал тощо. Це зачепить об’єкти природно-заповідного фонду України, що матиме непередбачувані наслідки. Таких прикладів, хоча і менших за масштабами, але не легших за наслідками, в Україні можна нарахувати безліч.

Читайте також: Бутильовану чи з-під крану: яку воду пити у столиці

Ці факти – ще одне свідчення відсутності цілісної політики держави по збереженню водних ресурсів. Бо до роботи над документами щодо Е40 разом із польськими та білоруськими чиновниками долучалися фахівці Мінінфраструктури і не думаю, що вони з цих питань активно радилися з колегами з Мінекології та громадськими природозахисними організаціями.

Навіть тезовий огляд ситуації з питною водою висвітлює низку найнагальніших проблем, які неможливо зафіксувати в короткому викладі.

Однак виникає питання – з чого ж починати? Думаю, варто було б найперше подбати про людину і її здоров’я. Через цю призму мають продукуватися всі плани і ініціативи. А для цього доцільно утворити відповідну державну інституцію, яка б опікувалася стандартами життя: Інститут екології людини (наразі існує лише громадський аналог). Навіть вже не просто людини, а середовищ життя, тобто громад. Це був би комплексний підхід до проблематики і таке ж вирішення. І тоді на сайті Мінекології зникла б відповідь «нічого не знайдено»...

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram

Микола ГОЛОМША


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини