Офіційний російський дискурс щодо статусу відносин з Китаєм оптимістичний настільки, наскільки це можливо. Андрій Денісов, який довгий час працює послом Росії в Пекіні, заявляє, що дві країни насолоджуються найкращим періодом в історії їх партнерства. Російський президент Володимир Путін у своєму недавньому зверненні до Федеральних зборів описав ці відносини як «рівні та взаємовигідні», перш ніж приступити до злісної критики про наслідки виходу США з Договору про ліквідацію ракет малої та середньої дальності. Москві вочевидь вигідно рекламувати силу взаємних почуттів, і Пекін знаходить для себе користь у підігруванні цьому. Та реальність полягає в тому, що підозри між обома державами все глибшають, а недовіри та поваги обмаль. Нещодавня редакційна стаття в Независимой газетевисвітлює цей прихований контекст.

Редактори цього видання обережно, лише трохи відходять вбік від офіційної лінії Кремля та відчувають своїм обов’язком публікувати інформацію про перманентний тиск з боку китайського посольства в Москві. У статті цитують повідомлення від представника посольства Гоу Юнхая до журналіста з вимогою зняти статтю з сайту газети, погрожуючи занести того в чорний список та не пустити в Китай.

Незрозуміло, яка саме стаття викликала гнів у китайських чиновників, але Независимая газета продовжує досліджувати наслідки уповільнення економіки Китаю для Росії. Тим часом в офіційній щоденній Российской газете цю тему ніколи не згадували. Що особливо вражає у цьому осуді з боку китайського посольства, так це апелювання до наростаючого незадоволення в російському суспільстві, з яким Путін, як вважають, не справляється.

Читайте также: Портников: Одним Манафортом история не закончится, когда-нибудь откроют архивы и сдадут всех

Тому кремлівський лідер у своєму зверненні й намагався продемонструвати підвищену увагу до соціальних проблем, замість хвалитись зовнішньополітичними успіхами. Росія ініціювала та на повну увірвалась в нову гонку озброєнь, чого її індустріальна база витримати просто не може. Економічні зв’язки з Китаєм забезпечують небагато стимулів для росту, і російські компанії дарма намагаються підтримувати контакт з китайськими інфраструктурними проектами, які є частиною амбітної ініціативи «Один пояс, один шлях». Навіть експорт зброї переживає стагнацію, а нові угоди в процесі формування після продажі 25 сучасних винищувачів Су-35 і двох полкових комплектів зенітних систем С-400. Індія стала головним споживачем російської індустрії озброєння, і Москва не бачить у цьому проблеми, навіть на фоні ескалації старого військового конфлікту цієї країни з Пакистаном.

Путін прагне демонструвати ідеально теплі стосунки з президентом Сі Цзіньпіном і він точно відчуває потребу довести те, що Росія – цінний союзник для Китаю. Промовиста криза у Венесуелі вочевидь слугує можливістю для цього, так як Москва заявила про свою роль головного прихильника осадженого режиму Ніколаса Мадуро. Втім, для Пекіну очевидно, що ключовим драйвером цієї «принципової» позиції є корумповані інтереси лояльних до Путіна лейтенантів на кшталт Ігоря Сечіна, де-факто власника державної нафтової корпорація Роснефть. Більше того, сумнівні угоди щодо фінансової допомоги ефектно збанкрутілій Венесуелі можуть підставити російські банки під додаткові санкції США. Насправді Китай куди більш обережний з наданням великих інвестицій Венесуелі. Фундаментальна різниця в тому, що Росія прагне отримати вигоду з потрясіння на глобальному нафтовому ринку, спричиненому кризою у Венесуелі, в той час як Китай – втрачає з цього.

Читайте также: Как Кремль финансирует европейских любителей России и "российского" Крыма

Головна криза на кордонах самої Росії зосереджена на Північній Кореї. Москва досі не може знайти спосіб якось покращити становище. Путін вважає виправданими свої прогнози про те, що Пхеньян ніколи не відмовиться від своєї ядерної зброї, і популярні російські коментатори палко відмічають прорахунки персональної дипломатії американського президента Дональда Трампа. Слідуючи прикладу Китаю, Росія посилила свій режим різними санкціями – за винятком деяких дрібних правопорушень. Москва не може не бачити, що для Пекіну проблема Північної Кореї є частиною складних перемовин зі США щодо торгівлі. Ймовірне насування компромісної угоди в американо-китайських перемовинах може означати подальше скорочення й без того обмеженого впливу Росії у Північно-Східній Азії.

Особливим поворотом у економічних тертях Пекіна і Вашингтону є недавня атака на китайського технологічного гіганта Huawei. Російські медіа з ентузіазмом слідкують за обміном ударами між країнами. Samsung втримує свій великий вплив на російський ринок, але Huawei розширюється і прагне здобути вигоду зі свого політично привілейованого доступу. Та російські експерти та підприємці мають небагато ілюзій щодо розцвіту корупції в процесах китайського економічного «дива». Проблема в тому, що корупція в Китаї – це продукт дуже відмінної політичної культури і вона не може ефективно поєднуватись з російською корупцією.

Повну версію публікації читайте на НВ

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram