21 березня 2014 року була підписана політична частина Угоди про Асоціацію України з ЄС. Відтак можна відзначити перший напів-ювілей цієї події, хоча не забуваймо і про те, що чинності угода набула лише півтора роки тому – 1 вересня 2017-го. Та в кожному разі період, що минув з моменту першого зближення України та Євросоюзу, є достатнім для того, аби підвести певні підсумки. При цьому політичний профіт наразі винесемо за дужки – він є очевидним та не потребує довгих коментарів. Проаналізуємо, чи змінилося економічне життя України і чи виграли вітчизняні підприємці від Угоди?

Спочатку наведу цифри, які, на перший погляд, сповнюють оптимізмом: за підсумками 2017 року (тобто року, коли відбулася імплементація Угоди) наша країна збільшила експорт товарів до ЄС до 32% від загального обсягу. Для порівняння: показник експорту до країн СНД склав 11%. Нині торгівля з країнами Євросоюзу сягнула рекордних 42%. За даними Держстату, у другому півріччі 2018 року український експорт до країн Євросоюзу склав 9,8 мільярда доларів, що на 19,2% більше, ніж минулого року. Ключовими покупцями серед країн ЄС є Польща, Італія, Німеччина і Угорщина.

Здавалося б, це блага звістка. Пуповина із Росією та країнами СНД якщо не розірвана, то надірвана, а перед Україною відкрилися ринки Європи. Однак диявол ховається у деталях, а деталь тут та, що ми експортуємо переважно не готову продукцію, а сировину. Про це нас попереджали давно: спрощення чи повне скасування митних режимів зовсім не гарантують розширення масштабів експорту українських товарів/послуг. Українські виробники виявилися об’єктивно неконкурентоспроможними, що цілком зрозуміло з огляду на структуру національної економіки, технологічну відсталість підприємств та нерозвинутість інфраструктури. Водночас імпортні товари/послуги стають дешевшими та доступнішими, тобто національні виробники можуть втратити позиції навіть на вітчизняному ринку.

Але про конкуренцію імпорту та власної продукції на внутрішньому ринку наразі не говоритимемо – це окрема тема. Заглибимося у те, що пропонує Україна на ринках зовнішніх? За даними Мінекономрозвитку, драйвером зростання експорту до ЄС є аграрний блок і харчова промисловість. Найбільше європейці купують українські зернові, олійні культури, кукурудзу, мед і оброблені томати, які Україна експортує за безмитними тарифними квотами. Цього, власне, і слід було очікувати: в Євросоюзі Україна відпрацьовує статус загальноєвропейської житниці, затарюючи сусідів сировиною. Але де ж наша готова продукція? Зокрема, з аграрного сектору?

Розберемо ситуацію детальніше. Згідно із Угодою, для виходу на європейський ринок компанія з України повинна забезпечити європейські стандарти безпечності продукції. Зокрема, виробництво повинно мати міжнародну систему аналізу ризиків і контролю критичних точок (Hazard Analysis and Critical Control Points – НАССР). Найсуворішими є вимоги до продукції тваринництва, де нині доступ на ринок ЄС надається кожному підприємству індивідуально, після тривалої перевірки. Експерти зауважують, що такі жорсткі правила – це відмінний стимул підвищувати стандарти до рівня європейських.

Читайте також: Саакашвили рассказал о планах Порошенко обменять Крым на ЕС и НАТО. ВИДЕО

Стимул – стимулом, але що робить держава, аби допомогти фермерам підтягнутися до євростандартів? За офіційними повідомленнями, торгово-промислова палата України організовує тренінги і майстер-класи, допомагає із розробкою експортних стратегій для тих, хто хоче переорієнтуватися на експорт. Але це звучить скоріше як насмішка, аніж як справжня допомога. Не тренінги та майстер-класи потрібні насамперед вітчизняним аграріям, а адекватне податкове законодавство, справедливі закупівельні ціни, фінансова підтримка, яка зараз дістається переважно великим агрохолдингам. Тільки спираючись на дійсну, а не фіктивну державну допомогу, сільське господарство України припинить виживати і почне розвиватися.

Наведу добрий приклад, який дозволить зрозуміти, що саме очікують фермери від держави. Приклад цей пов'язаний з квотуванням. Український виробник надто швидко вичерпує безмитні квоти – так, квоти на мед, солод та пшеничну клейковину, оброблені томати, виноградний і яблучний соки, а також пшеницю і кукурудзу, відведені на 2018 рік, були вичерпані вже у квітні. І це при тому, що минулого року ЄС значно збільшив квоти для українських виробників. Про що це свідчить? Про те, що українська земля є дуже щедрою на врожаї, котрими, тим не менш, ми не вміємо розпорядитися належним чином.

Те, що через квотування не вдається реалізувати весь бажаний обсяг продукції, мало б підштовхнути державу до активного розвитку переробної промисловості. Це дозволили б мінімізувати втрати виробництва, підвищити доходність підприємств (адже готовий продукт завжди дорожчий за сировину) та, зрештою, стати ще ближчими до Європи, де потужний економічний потенціал базується на сучасних технологіях. Але що ми натомість спостерігаємо в Україні? Готовність дрібних фермерів швидше залишити урожай на полях, аніж витрачатися на паливо та амортизувати техніку, збираючи його. Часто покинути вирощені фрукти чи овочі є більш рентабельним, аніж збирати їх. Бо зберігати таку продукцію ніде – відсутня належна інфраструктура, так само її ніде й переробляти.

Читайте також: Кремль наращивает влияние в ЕС увеличивая инвестиции в отдельные страны

Президент Петро Порошенко лише 12 лютого 2019 року, тобто за півтора місяці до завершення своєї каденції, заговорив про важливість переробної промисловості. «І не лише тому, – сказав він, – що минулого року Україна зібрала рекордний у своїй історії урожай. Ніколи Україна не збирала 70 мільйонів тон зерна. Ніколи ми не мали такої кількості. І сьогодні, коли ми увійшли в десятку найбільших виробників і трійку найбільших експортерів, Україна стала потужним гравцем на цьому ринку. Але моє принципове завдання – це переробна промисловість. І аграрний сектор має експортувати продукцію з високою долею переробки. Для цього є всі безумовно умови».

Умови дійсно є, але досі, як бачимо, не було політичної волі. Погано, коли чиновник такого рангу згадує про галузь, що годує країну і забезпечує зростання її ВВП, за п’ять хвилин до кінця свого «робочого дня». Можливо, «краще пізно, ніж ніколи», але президенту варто замислитися не лише про переробну промисловість, але й про поліпшення бізнес-клімату загалом. Низький рівень бізнесової культури, викривлені стандарти ділової етики, поширення корупційних практик серед українських підприємців та чиновників здатні звести нанівець найкращі міжнародні проекти. Зокрема, й співпрацю з ЄС.

До речі, у Європі вважають, що Україна виконала взяті на себе зобов’язання перед ЄС лише на 42%. Депутат Європарламенту Ребекка Хармс оцінює колишні очікування від України як надто оптимістичні, зазначаючи при цьому, що тепер стало очевидно: впровадження реформ в нашій державі потребуватиме значно більше часу. Так, додала Хармс, в ЄС свідомі того, що наш поступ гальмує війна, проте від нас все одно очікують більших зусиль. Але, на жаль, українська влада здатна мобілізуватися лише у виборчий період. А він є недовгим – значно коротшим, аніж наш шлях до Європи.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram