Шполянка – мальовнича місцина на квітучих пагорбах Куренівки.

Є у Києві місцевості, генеза та назва яких пов’язані з колишнім хутором, фільварком, одноосібним володінням, приватним садом.

Етимологія такого топоніму має коріння у прізвищі власника. Одним з таких мікрорайонів, який до того ж зберіг одноповерховий, індивідуальний характер забудови та атмосферу київського передмістя середини 20 століття, що утопає у садах приватного сектору, є Шполянка.

Саме приватний сад купця Шполянського дав назву вулиці та всій місцині на Куренівських пагорбах. Ці холми є продовженням пасма пагорбів Кирилівських висот, які в свою чергу є північною частиною правобережного нагір’я Києва.

Шполянка є проміжною ланкою між пагорбом Кирилівського монастиря та наступними «горами» – Замковищем (парк «Березовий Гай» та станція юннатів), пагорбами з Покровською церквою на Пріорці, Вітряними Горами, Крістеровою Гіркою, Кінь-Грусть.

Читайте також: На Липках занедбано архітектурну пам'ятку, один з найцікавіших багатоквартирних будинків Києва. ФОТО

Засновником хутора Шполянка був купець 2-оі гільдії Василь Іполітович Шполянський, який жив на Глубочицькій, 60 і у власному будинку тримав шинок («трактир»). Також володів будинками на Фундуклеєвській, 22-24, Бульонській, 61, Кадетському шосе, 49-51 таКирилівській вулиці, 58-60. 

Окрім іншої нерухомості, купець Шполянський володів фруктовим садом на пагорбі над Куренівкою між долиною річки Сирець, місцевістю Копилів та яром, по якому було згодом прокладено вулицю Верболозну. 

У 1910-их роках почалося заселення Шполянки. Забудова не зачепила увесь сад. Але декілька ділянок Шполянський виділив, мабуть, орендарям і було зведено перші будинки. На німецькій мапі 1918 року ми бачимо ще окреслений однією лінією сад Шполянського, але вже з прокладеними вулицями – Шполянською, Фруктовою та Садовою (сучасна –Тагільська). Червоним позначено поодинокі будинки перших мешканців Шполянки, які можна побачити і зараз, окрім будинку самого Шполянського. 

На топосхемі 1925 року садибний будинок купця, який у плані нагадує хрест, позначено номером 69, а під номером 68 вказано дзвіницю Кирилівського монастиря.

Таким чином, можемо зробити висновок, що це були дві сусідні найвищі точки на рельєфі місцевості. Дійсно місце будинку, на яке мені вказав місцевий мешканець Петро, у дворі чотириповерхівки на Шполянській займає верхівку пагорби. Внизу тече суєтливе життя гамірного міста, а тут, на Шполянці, свіже повітря, спів пташок та запах наступаючої весни.

Будинок Шполянського розібрали 20 років тому – сказав місцевий мешканець, але, мабуть, це сталося 30 чи 35 років тому. На цьому місці зараз дитячий майданчик. Але зберігся одноповерховий будинок, обкладений післявоєнною цеглою на Шполянській, про існування якого у 1925 році підтверджує топосхема.

Читайте також: На Либідській площі гинуть дві унікальні пам’ятки промислового розвитку Києва. ФОТО

Завдяки цьому детальному плану, можемо ще побачити іншу садибу, сусідню з садом Шполянського. Підіймаючись угору вулицею Рилєєва (колишнім Казарменним провулком), праворуч бачимо півтораповерховий особняк з царської жовтої цегли. Це будинок Нікольського Олександра Миколайовича за даними довідника 1913 року.

На самій Шполянці, на Фруктовій, ми бачимо два будинки з дореволюційної цегли. Завершуємо прогулянку на мальовничих схилах у кінці Рясного провулку, які утворені кар’єрами цегельних заводів у долині річки Сирець. Але варто поглянути трохи вниз, як починаєш розумити, що ця місцевість має інший відразливий бік – стихійні звалища на схилах пагорбів.

Багато будівельного сміття викидають водії з території автокооперативу, але картину доповнює побутовий непотріб, скинутий униз із урвишшя безпосередньо з ділянок місцевих мешканців.

Згідно з довідником «Весь Киев» за 1913 рік садиба належала Олександру Нікольському. Це був найзначніший сусід Шполянського ліворуч

Вид на Шполянку з дев’ятиповерхівки на Петропавлівській вулиці

Серед пізнішої забудови особняк Нікольського вирізняється своїми простими, але шляхетними формами та царською цеглою

Садибу Шполянського окреслено жовтим

Фрагмент топосхеми 1925 року. Опубліковано Алексей Янковский

Жовтим позначено межі колишньої садиби Шполянського, червоним обведено його будинок, блакитним – збережений будинок на Шполянській, зеленим – особняк Нікольського за адресою – Захарівська вулиця, 29, траса якої проходить нижче. Бузково-сірим обведено дзвіницю Кирилівського монастиря, яка разом з будинком Шполянського домінувала над місцевістю

Ідемо на Шполянку вулицею Рилєєва. Садиба, як кажуть художника, на розі Рилєєва та Захарівської

Споруджена ним же, каплиця в пам’ять жертв Голодомору 1933

Зразок того, що і хаотична забудова теж може вважатися архітектурою, якщо зроблена з душею, з використанням природних матеріалів, кованих та дерев’яних деталей. Своєрідний замок на Куренівці, адже багато феодальних маєтків теж забудовувались поступово, за потребою, в результаті чого ці споруди ставали конгломератом прибудованих у різний час об`єктів

Будинок на Шполянській, який позначено на топосхемі 1925 року

Обкладений цеглою після ДСВ, дерев’яний будинок і місцевими мешканцями відноситься до довоєнних

Чотириповерхівка на найвищій точці Шполянки, де був будинок Шполянського

Місце будинку Шполянського. Після його знесення зроблено дитячий майданчик у дворі чотириповерхівки

Ці дерева саду Шполянського росли біля його будинку

Вулиця Фруктова

Будинок на Фруктовій з дореволюційної цегли. Найпізніше він споруджений у 1920-их, зважаючи на техніку декору мурування. Хоча його можна розгледіти на мапі 1918 року

Безперечно будинок царських часів на розі Фруктової вулиці та Рясного провулку

Його теж видно на мапі 1918 року

Вулиця Верболозна

Урвища цегляних кар’єрів, що вгризалися у схили на річкою Сирець

Вид на Біличе поле, нові квартали Замковища та у бік Виноградаря

Усе перетворено на стихійне сміттєзвалище

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram