Виборчу компанію, ще до її початку, передбачали як найбруднішу. Більшість експертів сконцентрувалася на скандалах, компроматах, технічних кандидатах, забуваючи про те, що артпідготовка до президентських та парламентські виборів 2019 року розпочалася з перших днів відновлення легітимності влади в Україні. Мається на увазі бомбардування українського інформаційного простору брехнею, роздмухування росту рівня недовіри, війна всіх проти всіх, навмисне замовчування одних важливих для країни тем і роздмухування інших. Інформаційні агенти іноді входили в такий раж, що починали версти грандіозні по своїй дурості дурниці, на кшталт прямого народовладдя по кожному рішенню, яке всіх врятує; або обміну Криму на мир, як запоруки економічного зростання України.

Найбільшою загрозою на цих виборах стало втручання Росії. Тільки почалося воно не вчора. Насправді, вплив країни-агресора на політичні процеси в Україні не припинявся ані на хвилину. Журналістика — це четверта влада. І як будь яка влада, що не знає обмежень, вона розбещує. Суцільне розбещення, байдужість до долі країни, ненависть до потенційних союзників та толерантність до ворогів — ось з чим Україна входила в передвиборчій сезон. То чи варто дивуватися, що попередні рейтинги очолює кандидат, який демонстративно уникає відповідей на політичні питання, не робить заяв та не відстоює свою програму?

Читайте також: Кандидаты нараспашку. В Украине продолжается политическая игра на раздевание

Першим моментом, на який варто звернути увагу, є велика кількість кандидатів. Частина з них не веде передвиборчої компанії, частина — агітує на користь одного з топ-кандидатів, тобто тих, хто має шанси увійти у другий тур. Тут потрібно розуміти, що самі по собі непрохідні кандидати розрізняються на умовні чотири групи. Перша — це ті, хто має спрацювати за, або проти вірогідного переможця. Однакові прізвища, націленість на чиєсь електоральне поле, відверті провокатори. Всі вони належать до групи підтримки одного з потенційних переможців і, як правило, годуються з його гаманця. Так як одним з переможців на пройдешніх виборах розраховує стати Російська Федерація, частина з представників цієї кандидатської групи працює прямо на неї, вносячи хаос та готуючись писати заяви про фальсифікацію.

Друга частина — це ті, хто не сподівається обратися на посаду голови держави, але будучі лідером політичної сили, змушений приймати участь в перегонах для того, щоб підвищити рейтинг політичної партії. Таким чином цей кандидат відпрацьовує свою парламентську програму в якій основний акцент робиться на соціальній, тарифній та економічній сфері. Це дезорієнтує виборця, який не може відрізнити повноваження прем’єр-міністра від обов’язків президента. Таким чином створюються додаткові умови для передвиборчих маніпуляцій.

Третя категорія непрохідних — це ті, хто вклавши 100 тисяч доларів, намагаються збільшити власну капіталізацію. Вдало, а головне яскраво проведена компанія має збільшити власну пізнаваність кандидата. Потім не буде жодних проблем з потраплянням в партійний список до якоїсь політичної сили. Фактично мова іде про продаж самого себе тому, хто запропонує більше. Інколи такий кандидат навіть може мати за собою політичну силу. Тоді покупцем виступає олігарх, або центр впливу. Є в цьому щось непристойне. Але найгірше, що такі кандидати із самого початку налаштовані на власний піар. Вони перетворюють політику на маскарад та не гребують відвертим популізмом.

Четверта група з тих, хто імітує змагання за президентське крісло – це політичні заробітчани. В умовах, коли між другим та третім місцем в рейтингу лічені відсотки, лояльні члени виборчих комісій на вагу золота. Вклавши два з половиною мільйони гривень, такі кандидати можуть заробити десятки мільйонів доларів продавши свої місця в комісіях потенційному переможцю. Вони як правило не ведуть передвиборчої агітації, віддаючи перемогу кулуарним перемовинам та передвиборчим аукціонам. Відсутність ідеологічних уподобань у виборців сприяє появі випадкових людей у списках кандидатів у президенти. В той же час передвиборча риторика, яка не має жодного відношення до завдань, що стоять перед майбутнім президентом маргіналізує виборця, знецінює політичний процес та призводить до росту популізму. Маємо взаємозараження, коловорот політичного ідеотизму в природі. Росія була б не Росія, якби не скористалася такою пікантною специфікою української політики.

Ще одним напрямком, по якому працює країна-окупант є громадські рухи та спільноти. Тут ціль нібито зрозуміла — хитати ситуацію, вкидати компромат, налаштовувати всіх проти всіх. Кількість російських агентів в громадському секторі не складно проаналізувати, якщо уважно придивитися до дивних активістських союзів. От що може раптом поєднати праворадикалів, що влаштовували облави на поборників прав секс меншин та організаторів гей-парадів? Любов до країни? Ненависть до спільного ворога? Наказ із Центру? Поруч із жовто-блакитними прапорами все частіше можна помітити бригадирів «тітушок». У наглядових радах та громадських організаціях все більше відвертих колобарантів. В ефірах українських телеканалів іде неприхована проросійська пропаганда. Хаос в публічній сфері став причиною того, що запит на майбутнє сьогодні формують антипатики України. Рано чи пізно це має призвести до громадянського вибуху, де маси будуть вести керовані з Москви «обществєнники». План хаотизації інформаційного простору з самого початку був таким. Дуже схоже на те, що Росія намагається створити умови до імітації Майдану 2004 року. У країні, де суспільство ненавидить владу, де праворадикальний дискурс більше не відрізняється від гасел «ліваків», не складно поєднати в єдиному повстанні різні групи. Потрібен лише привід. Вибори, на яких жоден з кандидатів не має переваги, — найкращий час сіяти недовіру до виборчого процесу взагалі.

Читайте також: Перевірити себе у Реєстрі виборців – це важливо

Основна загроза для країни полягає в тому, що хоч би хто виграв президентські вибори, це буде вибір меншості. Майбутній президент зі старту не буде мати підтримки суспільства. Строкатість майбутнього парламенту довершить процес. Вибори під інформаційними, фінансовими, диверсійними дулами російських окупантів є великою небезпекою, яку зростили самі українці. Ті самі циніки, покидьки та корисні ідіоти, які весь цей час намагалися скористатися ситуацією для просування власних інтересів. Але вибори — це ще й шанс. Росія намагається послабити інститути влади: президентську, парламентську, місцеву. Тому найголовнішим завданням стане відновлення довіри. Україна потребує моральності в політиці. Інакше українці знову переможуть самі себе.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram