За кого голосувати? Хто буде президентом? Ці питання протягом останніх тижнів я чую мало не щодня – у громадському транспорті, на вулицях, на зустрічах із читачами. За кого?

Не в моїх правилах називати прізвище кандидата, за якого варто віддати свій голос. Тим паче – навіщо? Я чудово розумію рівень своїх можливостей вплинути на громадську думку. Протягом майже всіх виборчих циклів – починаючи з 1991 року – я незмінно залишався в меншості. Мої співвітчизники незмінно робили інший вибір, вони як ніхто розуміють, що голосувати треба за "більше зло", вони по-дитячому готові повірити будь-якому пройдисвітові, переконати себе в можливості реалізувати будь-яку, навіть фантастичну та безглузду обіцянку.

Читайте також: Традиційна тактика не працює: як не змарнувати свій голос на виборах

Можуть запитати мене – що ж я втратив від того, що весь час програвав? Як громадянин я втратив перспективи розвитку країни, в якій живу й у необхідності незалежності якої ніколи не сумнівався.

Як журналіст я не втратив нічого. Навіть придбав. Журналістика стає вкрай потрібною лише в період криз, чим більше криз, тим більше ми є популярними та потрібними, чим довшою є криза – тим успішніші наші кар'єри. Так, це завдяки вашим помилкам я став одним із найбільш затребуваних журналістів у країні і набув популярності практично на всьому пострадянському просторі. Так, це завдяки нашим повстанням, які повинні були перешкодити наслідкам ваших помилок, я придбав репутацію в Європі. І якщо ви зробите чергову помилку цієї неділі – мої акції тільки зростуть.

Але, може, досить? Досить вам уже працювати на мене, надавати мені змогу яскравими барвами описувати все те безумство, яке починається майже після кожного голосування? Може, досить вам уже працювати на пройдисвітів, яких ви приводите до влади, а потім розчаровуєтеся, тому що диво ніяк не станеться? Може, вам пора перестати голосувати серцем і ввімкнути мізки? І зрозуміти, що чудес не буває? І подумати про себе – а якщо не про себе, то хоча би про своїх дітей та онуків, яких ви незмінно прирікаєте на животіння або еміграцію.

Читайте також: Обирати треба не між кандидатами, а між різними сценаріями розвитку подій – Пекар

Я дуже хочу хоча б колись опинитися в країні – в цій країні – де я буду нікому не потрібен. У країні, про вибори в якій ніхто не пам'ятатиме, й мені не доведеться переходити з англійської на польську та з польської на хорватську, описуючи черговий "феномен". Напевно, для журналіста це дуже дивне бажання, але ви за мене не хвилюйтеся. Я легко перекваліфікуюся в міжнародники й розповідатиму вам про божевілля в інших країнах – від Венесуели до Зімбабве. Тому що країн, в яких виборці роблять схожі помилки, у світі предостатньо.

Як громадянин я просто хочу, щоб Україна не потрапила в цей світовий список "феноменів". Щоб я жив у щасливій країні відповідальних виборців. Щоб ви подорослішали, нарешті.

Ось за це і проголосуйте.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram