У цій ролі я не бачу Порошенка. Він був першим керівником на різноманітних посадах. Крім того, перебування при владі виробляє у людини не сприйняття опозиції. Сидіти у Верховній Раді України, воювати з медведчуками з приводу того чи іншого законопроекту – це не для нього.

Я не бачу Порошенка і в Україні. І не тому, що нова влада переслідуватиме його за явні чи уявні злочини. Порошенко чимось схожий на Горбачова: успіхи на міжнародній арені, провали у внутрішній політиці. Сам він казав, що готовий балотуватися до Європарламенту. Але поки це станеться, “відсидиться”, мабуть, у якихось міжнародних організаціях, захищаючи інтереси України на світовому рівні.

Схоже, що саме Юлія Тимошенко може бути головною опозиціонеркою України. Але за двох умов: якщо сама цього захоче або не завадять якісь форс-мажорні обставини.

Доля добряче випробувала Юлію Володимирівну. Спочатку вона свідомо відмовилася від президентства, віддавши пальму першості Ющенку. Потім тричі програла президентські вибори. Сам Бог велів їй бути опозиціонеркою. Вона найбільше підходить на цю роль.

Зеленський зробив хибний хід, по-хамськи запропонувавши Тимошенко стати арбітром на дебатах між ним і Порошенком. Це була образа за те, що Юлія Володимирівна не підтримала його у другому турі президентських виборів. Але ближче до парламентських виборів, коли нічого суттєвого Зеленський зробити не зможе, він побачить, як стрімко падатиме його рейтинг, а з ним – прохідність партії “Слуга народу”. Ні, вона буде представлена у новому парламенті, але, по-перше, це не буде однопартійна більшість, а, по-друге, сумнівна коаліція з тими, хто за “русскій мір”, навряд чи тішитиме серце Зеленського. Люди Медведчука сильно тиснутимуть на нього. Ось тоді йому для балансу й знадобляться народні депутати від “Батьківщини”.

Читайте також: Зеленський vs Порошенко. Хто забезпечить українцям правосуддя?

З іншого боку, Тимошенко вже намагалась об’єднатися з Партією регіонів для узурпації влади. Тому не виключено, що може наважитися на щось подібне. Але за умови, що попередньо їй пообіцяють посаду прем’єр-міністра. Якщо зважити на те, що ненависники Порошенка хочуть створити парламентську республіку, стає очевидною роль прем’єр-міністра у керівництві Україною. Навряд чи їх влаштує Тимошенко. Олігархи бачать на цій посаді Хорошковського, близькі до Зеленського не політики – Смєшка. Швидше за все, зійдуться на компромісній фігурі, в якої не буде політичних амбіцій, а лише бажання зосередитися на розв’язанні економічних проблем. І це явно не прізвище Тимошенко.

Отже, як не крути, а вимальовується картинка, коли Юлія Володимирівна просто зобов’язана стати головною опозиціонеркою України. І вона сповна може скористатися цим шансом, об’єднавши навколо себе незадоволених Зеленським. Найбільшою перешкодою для неї можуть стати, як не дивно, прихильники Порошенка. Той же Артур Герасимов чи хтось інший на чолі фракції качатимуть без шефа свої права на лідерство в опозиції. З іншого боку, вони можуть голосувати за закони, вигідні Зеленському, щоби убезпечити себе від імовірних переслідувань. Щось подібне спостерігаємо сьогодні, коли Опоблок солідарно голосує з депутатами Блоку Петра Порошенка. І в першому, і в другому випадках, звісно, не йдеться про опозиційність у класичному розумінні цього слова.

Читайте також: Порошенко vs Зеленський. Чия економічна програма краще?

Не слід сподіватися на потужність опозиційних сил на чолі з Тимошенко. Їхня лідерка провадитиме зважену політику, чекаючи слушного часу, коли позиції Зеленського значно послабляться. До того ж, вона не Гриценко, який заявив, що більше не балотуватиметься на президента. Юлія Володимирівна все ще вірить у свій зоряний час.

Порошенкові вдалось уникнути повномасштабної війни Росії проти України. А як поводитиме себе Зеленський, якщо це, не дай Боже, станеться? Робитиме гучні заяви чи реально протидіятиме агресії? На цьому тлі Тимошенко не ризикуватиме своїм життям, в тім числі й політичним. Тому її роль головної опозиціонерки буде яскравою і призведе до президентського чи канцлерського, як вона хоче, крісла, якщо Росія все-таки не наважиться зробити цей крок.

Втім, у мене ще жевріє надія, що кількість людей, які вважають себе нацією, переважає тих, кого відносять до населення.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram