Є події, що відбуваються раз на сто років. Але мають таку символічну вагу, що їх потім іще століття згадують. Саме на такій події мені пощастило побувати цього вівторка. Як відомо, Відень є столицею класичної музики. В австрійській столиці є три найголовніші зали для виконання такої музики: опера, філармонія та концертгаус. Саме в останньому, в залі Моцарта, у вівторок відбувся великий український концерт, що став абсолютним успіхом для української культурної дипломатії.

Рівно сто років тому у Відні великий концерт дала "Українська республіканська капела" Олександра Кошиця й Кирила Стеценка. Її світове турне на меті мало показати багатство української культури, самобутність українського народу, щоб таким чином затвердити право УНР на життя й визнання світовою спільнотою. Це був перший в історії нашої держави успішний приклад культурної дипломатії. За п'ять років капела із тріумфом виступила у 17 країнах світу, викликавши неабиякий резонанс (більше 1300 відгуків у ЗМІ) та забезпечивши Україні політичну впізнаваність.

Читайте також: Сто років культурної дипломатії України: маємо неабиякий потенціал

І ось через сто років в одному з найпрестижніших музичних залів Відня – Wiener Konzerthaus – знову відбувається український концерт. Під час свого дебюту у Віденському концертгаусі всесвітньо відома сопрано Тетяна Мельниченко, до репертуару якої належать ролі Абігайль (Набукко), Леді Макбет (Макбет), Ліу (Турандот), виконала українські романси, написані для цього концерту Мирославом Скориком. Сам маестро Скорик теж прибув до Відня, щоб бути присутнім на цій важливій події. Романси від живої легенди української академічної музики на вірші Богдана-Ігоря Антонича пролунали в одному з головних концертних закладів Відня.

Піаніст Роман Лопатинський, скрипаль Михайло Захаров і віолончеліст Олексій Шадрін, уже добре відомі в світі класичної музики, виконали також фортепіанні тріо Антоніна Дворжака й засновника українського музичного модернізму Бориса Лятошинського. Публіка так довго била їм браво, що після закінчення програми музиканти були буквально змушені повернутися на сцену й зіграти на біс твір Шуберта.

Дивовижно, але організувала цей концерт одна людина – Олександра Саєнко. Вона знайшла партнерів, спонсорів, учасників, домовилася про престижну залу, подбала про логістику; недарма на фуршеті після концерту люди жартували, що Олександрі треба поставити пам’ятник за це. До слова, цей концерт є частиною більшого фестивалю, який організовує громадська організація Олександри "Ustream/Ukrainische Kulturtage". У рамках фестивалю відбуваються лекції, виставки, концерти та літературні читання.

Читайте також: Російська культурна інтервенція без української відповіді

Усі ці заходи також є частиною білатерального Року України в Австрії та Року Австрії в Україні, який надзвичайно успішно проводять купа інституцій та організацій. Це зокрема нещодавно створений Український інститут, який на ці проекти отримав фінансування з державного бюджету. Варто також згадати про титанічну роботу українського посольства в Австрії на чолі з Олександром Щербою. Дивлячись, як фахово й мудро все це організовано, відчуваєш щось на кшталт гордості: нарешті Україна навчилася розповідати про себе світу!

Окремої уваги заслуговує фокус саме на класичній музиці. Бо це та мова, якою слід розмовляти з австрійцями. Коли в одному з найпрестижніших залів країни (та й Європи!) на найвищому рівні відбувається концерт української класичної музики, то це змінює сам стереотип австрійців про Україну. Ага, значить – це не варвари якісь, не селюки, в них є високе мистецтво! І, виявляється, вже сто років тому було, адже тут виступала українська капела! Тобто Україна з’явилася на світ не 1991 року, це народ зі своєю історією та культурою. Власне так і повинна працювати культурна дипломатія.

Дуже тішуся, що побував на цьому концерті. Це був тріумф!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram