Українська республіканська капела у Станіславі (нині – Івано-Франківськ) 1919 року

Днями ми відзначатимемо сторіччя української культурної дипломатії. А образом і взірцем нашої культурної дипломатії став перш за все хор Кошиця й донесений ним до світу "Щедрик".

Уявіть собі: січень 1919 року. Кілька тижнів тому до влади прийшла Директорія, яка готується проголосити Соборність України й водночас відбиває атаки з усіх боків – від потужної навали більшовиків зі Сходу до підтримуваного Антантою наступу поляків із Заходу. Й ось у цей драматичний час із ініціативи Симона Петлюри Директорія створює в Києві Українську республіканську капелу під керівництвом Кирила Стеценка й Олександра Кошиця. У березні, коли вже втрачено столицю й більшу частину території, капела у складі близько 80 людей вирушає у грандіозне зарубіжне турне, аби представити світові культуру України, яка в цей час у нерівному бою відстоювала свою незалежність.

Український колектив із грандіозним успіхом виступив у Чехословаччині, Австрії, Бельгії, Нідерландах, Швейцарії, Франції, Британії та Німеччині. Керівництво української держави навіть у таких трагічних обставинах розуміло, наскільки важливим є це турне для того, щоби світ дізнався про Україну, знаходило гроші й час для підтримки цього чи не найпершого, але одразу успішного проекту нашої культурної дипломатії.

Виставка, присвячена ювілеєві української культурної дипломатії, у Верховній Раді. Тут і далі – світлини Андрія Нестеренка

Читайте також: Культурна дипломатія – критично важлива для України

Після поразки української революції 1921 року основна частина капели сформувала у Варшаві Український національний хор під керівництвом Олександра Кошиця й із наступного року переїхала до США. У 1922-1923 роках хор здійснив блискуче турне Америкою – 123 концерти в найпрестижніших залах США, а згодом іще сотні концертів по різних країнах – від Куби до Аргентини. Він став візитною карткою окупованої, але не скореної України.

Саме тоді весь світ почув нашого "Щедрика" в обробці геніального Леонтовича, знану сьогодні на всіх континентах як Carol of the Bells, найвідомішу українську мелодію.

Експонати цієї виставки дозволяють нам зрозуміти й відчути атмосферу того часу, коли світовий тріумф "Щедрика" почав відкривати світові Україну як країну великої культури, країну, яка бореться за свою свободу.

Ганна Гопко

Всі ці сто років – як в епоху бездержавності, так і після відновлення незалежності України в 1991 році – триває боротьба українців за своє місце під сонцем. Як писав Василь Симоненко:

Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Читайте також: Досконалий приклад культурної дипломатії в дії

І ця битва відбувається не лише на полях військових баталій, але і в серцях людей.

Московська дипломатія та пропаганда, великі гроші таструктури з року в рік привчали світ дивитися на Україну через московські окуляри.

Маємо всі разом нести нашу культуру та справжній образ нашої країни у світ. І я сподіваюся, що цьому дуже допоможе Український інститут. Який не лише стане голосом України у світі, але й об’єднає зусилля з культурної дипломатії інших структур – наших дипломатичних представництв, Українського культурного фонду, Інституту книги, Інституту національної пам’яті, різних відомств, громадських і ділових структур як в Україні, так і за кордоном.

Україна має величезний потенціал для культурної дипломатії. Потрібно лише його реалізувати. І я переконана, що ми це зробимо, якщо працюватимемо заради інтересів України так, як це робили українці 100 років тому, тільки тепер – маючи стократ більші можливості.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram