Початок 1950-х. Під час урочистого прийому з нагоди святкування Дня Незалежності Ізраїлю в чеському посольстві проходить прийом почесної гості, члена ізраїльського уряду, Голди Меїр...

Раптом до неї підходить її старий знайомий іноземний кореспондент і коротко повідомляє: "Пан Еренбург тут, підвести його до вас?"

Ілля Еренбург, радянський письменник, публіцист, перекладач з французької та іспанської, давно цікавив Меїр. В часи її перебування послом Ізраїлю в СРСР він досить жорстко відгукувався в радянській пресі про Ізраїль, приписавши всю заслугу в його виникненні виключно волі Йосипа Сталіна. Частково це правда. Але тільки частково. (Це інша історія).

– Я, на жаль, не розмовляю російською, – відповідає Меїр на вітання Еренбурга. – Do you speak English?

– Ненавиджу євреїв, що народилися в Росії, які говорять англійською, – випалив Еренбург.

– А я жалію євреїв, які не говорять на івриті або ідиш, – парирувала Голда.

Зустріч була коротка. Але і з неї випливає важливий висновок.

Читайте також: "Да" чи "так": нерівний бій

Одні – як Еренбург – ненавидять тих, хто не говорить російською, хоча народжений в російськомовному середовищі. (Сім'я Голди Меїр залишила Київ, коли їй було 8 років). Іншим – як Меїр – шкода тих, хто не знає рідної мови. І ніякої ненависті. Є, звичайно, і треті, і четверті з п'ятими. Але ці двоє – це лід і полум'я, два боки однієї медалі.

На той час, коли трапився згаданий вище бліц між двома колишніми киянами, дуже мало євреїв володіли івритом. Велика частина європейських євреїв спілкувалася на ідиш, і майже всі вони говорили мовою країн свого розсіювання від Росії до Ємену, від Ефіопії до США.

Задовго до того, як в 1948-му Ізраїль здобув державність, питання національної мови стало наріжним каменем і каменем спотикання одночасно. Суперечка йшла по осі між старим і новим, між "вчора" і "завтра".

Голда в мемуарах згадує свою улюблену історію. Її російськомовний прогресивний земляк Нахман Сиркін дискутує з доктором Хаімом Житловьким, відомим захисником ідишу. "Гаразд, – говорить Сиркін. – Ви приймаєте все, що вже існує, а я те, чого ще немає. Ідиш існує – він ваш. На івриті в повсякденному житті не говорять – отже, він мій. Ваша доля – все реальне і конкретне, а моїм нехай буде те, що ви називаєте порожніми мріями".

Як під час київського виступу в 2016-му зазначив президент Ізраїлю Шимон Перес: "Більшість людей вважають за краще пам'ятати, а не уявляти – це найбільша помилка".

Відродження івриту в очах освічених консерваторів – це "порожні мріяння". Та й навіщо винаходити велосипед, якщо вже є самокат? Навіщо потрібен іврит, якщо є ідиш? Як вкласти практично покійну мову в уста англо-російсько-німецько-польсько-угорсько-амхарськомовної еміграції?

А ось як. У 1881 році 23-річний російськомовний Лазер Перельман прибув до Єрусалиму з Російської імперії (Литва). Репатріант взяв собі нове ім'я – Еліезер Бен-Єгуда. Тоді ж він прийняв рішення говорити з членами своєї сім'ї виключно на івриті. Через свою незатребуваність іврит важко поєднувався з сучасністю. Йому навіть не вистачало слів, щоб описувати її. І тоді Бен-Єгуда став винаходити нові слова, спираючись на свої знання про івритську філологію.

У 1882 році у нього народився син – Бен-Ціон – перша в світі івритомовна дитина. Тобто, перша, для якої іврит не вчинена, а рідна мова. Вся сім'я була проти експерименту. Дружина експериментатора пророкувала малюкові мовний вакуум. Її моторошне пророцтво, здається, виконується. До чотирьох років Бен-Ціон не говорить зовсім. Мама потай від тата стала розмовляти з дитиною російською. Коли ця локальна "єврейська змова" розкрилався, розгорілася сімейна сварка. Під час неї Бен-Ціон і заговорив. Історія схожа на єврейський епос.

Шляхом Бен-Єгуди пішли ще чотири сусідські родини. Вони теж стали розмовляти зі своїми дітьми тільки на івриті, який також старанно вчили. Справа йшла туго. Бен-Єгуда заснував товариство любителів івриту Сафа брура (Ясна мова). Противники мовних дивацтв івритофілів відправили османській владі, яка контролювала територію, донос, з обвинуваченням Бен-Йехуди в розпалюванні антиурядових настроїв. Мовного бунтаря заарештували. Але незабаром випустили.

Вже в 1886 році в Рішон ле-Ціон він утворив першу в світі школу, в якій всі предмети викладалися на івриті. Івритських підручників з безлічі предметів не існувало. Викладачам доводилося складати їх під час навчального процесу. Підручник з єврейської історії написав сам Бен-Єгуда.

У 1890-му Бен-Єгуда сформував Комітет мови іврит, що стартував як рупор руху за відродження івриту, а потім вже і рупор відтворення держави Ізраїль. У 1953-му, на п'ятому році ізраїльської незалежності, Комітет був перетворений на Академію івриту – ізраїльську вищу наукову установу, завданням якої є вироблення норм мови. Академія діє досі.

У 1897 році 15-річний син Еліезера Бен-Єгуди – Бен-Ціон, ця перша в світі івритомовна дитина, направив лист сімейству Ротшильдів з проханням профінансувати створення єврейської армії. Щоб переконати адресата в серйозності своїх претензій, він переклав Марсельєзу з французької на іврит. Так непомітно іврит вступив в конкуренцію з європейськими мовами.

У 1913 році іврит витіснив з хайфського Технологічного інституту (Техніон) німецьку мову. До речі, дуже близьку за звучанням мову до ідиш. Уявляю, як місцеві ідішемовні євреї і тамтешні німецькі лютерани голосили: "Ми звикли говорити німецькою, на ідиш. Іврит ущемлює права ідишемовної більшості". Або "А ви у Яші з Кишинева запитали, якою мовою він хоче читати Вечірню Хайфу або Вісті Тель-Авіва?" Але у Яші не запитали.

У 1922 році британці, які одержали за результатами Першої світової мандат на Палестину, визнали іврит офіційною мовою Ізраїлю.

А коли 14 травня 1948-го Ізраїль проголосив свою незалежність, питання мови було вже вирішено. Іврит став тканиною ізраїльської державності.

До літа 1956 року, моя героїня – Голда, уроджена Мабович, носила прізвище чоловіка – Меєрсон. Але в той рік вона отримала дуже важливий пост – міністр закордонних справ. І тоді прем'єр-міністр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон буквально наказав новоспеченому 58-річному міністру змінити своє прізвище Меєрсон на Меїр (на івриті – осяйний). Голда охоче прийняла цю зміну. Це нове ім'я, вірніше прізвище, стало її особистим Євангелієм світу.

Зі спогадів Голди Меїр, після поїздки до Бірми до фермерів, котрі проходили практику в ізраїльських кібуцах: бірманців захоплювали ізраїльські методи комбінування військової служби з сільським господарством. Їх захоплювала ізраїльська система, яку вони адаптували під себе.

Голда Меїр згадує: "Я підійшла до маленького будинку в Намсангу і запитала на івриті молодого чоловіка, що стояв біля входу: "Шалом, ма нішма?" (Івр. - Привіт, як справи?) І почула у відповідь: "Беседер, авал эйп маспик маим!" (Все в порядку, тільки води не вистачає). Могло здатися, що я в Ревівімі".

Разом з технологіями, наукою, культурою Ізраїль став презентувати і свою мову. Або навпаки, разом з мовою країна стала презентувати досягнення науки, культури тощо.

Читайте також: Мова має значення: очікувано-неочікуваний закон і підводні камені ухвалення

Втім, від перестановки доданків сума не змінюється. Мова ж не тільки до Києва доведе.

P.S. Мій ізраїльський друг і колега Шимон Бріман рівно рік тому присоромив мене і все київське співтовариство, що разом зі мною пропустили 120-річчя великої киянки Голди Меїр, співзасновниці сучасного Ізраїлю, першого посла Ізраїлю в СРСР, легендарного прем'єр-міністра Ізраїлю, на чию долю випала найстрашніша війна в новітній історії Ізраїлю – війна Судного дня (1973 рік). І вона вийшла з неї переможцем.

Весь рік я червонів перед пам'яттю Голди Меїр, адже багато хто з тих, хто мене знає, знають, як я люблю цю велику єврейську маму.

До речі, 3 травня Голді виповнився б 121 рік, будь вона досі жива. А так їй всього 80, на момент її смерті в грудні 1978-го. Причина, через яку я згадав Голду Меїр, не її 121-річчя. Голда спливла в моїй пам'яті відразу ж після того, як в кінці минулого тижня Верховна Рада проголосувала за так званий "Мовний закон". І цей запізнілий норматив знову викликав бурю в центрі і на периферії нашого багатоголосого суспільства.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram