Вже про наші маршрутки писано-переписано. Але щоразу на мене накочується хвиля гніву і обурення. Щоразу.

Ці постійні гонки на дорозі, жахливо непрофесійне гальмування, коли від падіння в проходах тебе рятує виняткова тиснява і щільність людей.

Якщо людей трохи менше і ти летиш з кінця салону вперед, то чуєш завжди хамським тоном – я не перебільшую з характеристикою – 'дєржатса нада, женщина‘.

Щоразу, перед зупинкою, крик з водійського сідла, чи виходять? І коли кажуть, що виходять і ще й з "будь ласка", то злість від того, що він, водій, змушений зупинитися на законній для нас, пасажирів, зупинці така, що всі відчувають це скреготом гальм і знову сильними ривками буса.

Якщо комусь не пощастило і у нього тихий голос, то потрібну людині зупинку водій пролітає, як гонщик.

А якщо вже навздогін закричать, то маршрутка зупиняється, як дикий мустанг, на задні копита.

Тортури шансонами і бєлим лєбєдєм на пруду новими неврозами доповнюють картину.

Читайте також: Каждый украинец сотни часов тратит на неоправданное ожидание транспорта

У відносно новіших моделей маршруток вздовж салону вмонтовані динаміки і ти від цієї музики нікуди не подінешся.
Бруд, сморід, огидні поліестерові шторки жахливого брудного кольору на вікнах, оці нескінченні передавання грошей вперед і здачі назад – все це більшості з нас знайоме.

Я на днях чекала на зупинці маршрутку. Вона під‘їхала і стала значно раніше зупинки. Я і пару пасажирів побігли до бусу. Він весь час продовжував рух, так потихеньку, але не зупинився повністю. 

Я стала перед відкритими дверима, очікуючи, що водій зупиниться, боячись підніматися, бо маршрутка ніяк не зупинялась.

Водій псіханув, щось там ляпнув нецензурне, закрив у мене перед носом двері і погнав далі. Тобто, його просто розібрало від злості, що я не заскакую на ходу, він просто хотів далі гнати, він і не збирався зупинитися.

Маршрутки, як явище, явно пережили себе. Я навіть пам‘ятаю, коли в салонах видавали талончики, а деякі водії поважали себе, перебуваючи на робочому водійському місці чистими, одягненими по-людськи, професійними.

Але останніми роками це явище просто таке огидне і потворне, що воно вже не просто псує настрій. Маршрутки, як такі, принижують людську гідність.

У нашому щоденному житті ми часто нарікаємо на різні обставини. А зараз особливо стало модним нити, скаржитися з будь-якого приводу, така 'пролетарська' нотка бути вічно із скривленими незадоволеними губами.

Я сьогодні купувала овочі-фрукти і жінка поруч вибирала яблука. Вона весь час бурчала.

Що це за яблука? Що в них вже корисного? Хіба там лишилися які-небудь вітаміни? Мене майже фізично нудить від таких людей.

В результаті вона набрала і поперла на касу здоровенний кульок цих неправильних яблук по шість з хвостиком гривень за кілограм, які, до речі, чудово пахли, були крупні і мали прекрасний вигляд.

Яблука без вітамінів, хоч і дешеві, кому воно треба, але хапають, цибуля ніби й з вітамінами, але дорога, хіба ж можна наїстися, і так щодня ти чуєш, як лунають звідусіль обурені голоси шлунку. 

Читайте також: Некоторым нашим согражданам никогда не объяснить почему надо уважать чужую точку зрения – нардеп

Хто ж проти, щоб все було дешевим, якісним, смачним і свіжим? Щойно ми зустріли Великдень, бачили і чули про розкішні, без перебільшення, столи в українців.

Незабаром – провідна Неділя і ми знову побачимо ці гори продуктів у возиках, побачимо і почуємо про щедрі столи. І за цими столами знову будуть лунати обурливі голоси шлунків.

І як мало буде чути голосів чимось зневаженої, хай навіть дрібницями, людської гідності. Економічна складова щоденного життя суспільства ніколи нікого не буде задовольняти, хоч би настав харчовий рай, якщо голоси лише шлунку перекриватимуть голоси інших потреб звичайного буденного життя.

Наприклад, елементарна побутова повага до зовсім не елементарної людської гідності.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram