Час від часу мені хтось каже, що лікарі самі придумують нові хвороби для того, щоб аптеки продавали нові ліки. Якщо слухати це твердження досить часто, то повірити в нього легко. Але я, все ж таки в це не вірю. Тобто в нові хвороби, які придумують лікарі. З іншого боку, я спостерігаю регулярно нові соціальні віруси, які вражають суспільство або просто гальмують його одужання. Я бачу, звідки ці віруси приходять і як вони намагаються викликати «соціальні» епідемії і аномалії, мета яких лише одна – паралізувати сьогодення і змусити людей повернутися в минуле, в минуле, якого вже немає і не буде, пише у рубриці "Точка зору" Андрій Курков.

Письменник Андрій Курков

Над створенням цих вірусів, як і над створенням більш очевидних для багатьох комп’ютерних вірусів, працюють сотні і тисячі по-своєму талановитих людей. Працюють за хороші гроші, але не за гривні, а за рублі. Бо працюють на території сусідньої Російської Федерації, яка і сама давно є полігоном, на якому з різним рівнем успішності перевіряється ефективність нових «соціальних» вірусів. Ось і фотографії діточок, одягнених власними батьками у військову форму часів Другої світової війни, з дерев’яними «калашниковими» в руках, фотографії дитячих колясок, оформлених для 9 Травня як танки або «катюші» – це все результат успішного впровадження одного з таких вірусів.

Краматорськ, 10 лютого 2015 року. Внаслідок ракетного обстрілу міста з боку російських гібридних сил тоді загинули 15 людей і 15 були поранені

Вірус, про який я говорю, можна умовно назвати «календарним», так як його включають у переддень радянського Дня Перемоги. У Російській Федерації він уже настільки вразив суспільство, що і включати його особливо не треба. Пустили по радіо і телебаченню кілька пісень-імпульсів і процес пішов. Але процес, звичайно, потребував модернізації, щоб культ перемоги не здавався застарілим, нафталіновим. Тому цьому «святу» надали елементів Мексиканського Дня Мертвих. Ну а далі вже запустили механізми соціальних мереж, культурних відділів посольств РФ, будинків дружби і товариств співвітчизників. І ось вже по всьому світу марширують ті, хто став носієм цього вірусу, навіть не здогадуючись про свою хворобу, про власну роль в епідемії.

Читайте також: Не может руководить национальным каналом человек, не способный поставить общегосударственные интересы выше собственных представлений

В Україні, де останні роки із зрозумілих причин посольство Росії стоїть із закритими жалюзями на вікнах і за колючим дротом, роль цього посольства виконує телеканал «Інтер» зі своїми дрібнішими канальчиками, на яких грізними радянськими голосами рекламується в ці дні концерт до Дня перемоги і «марш» безсмертного полку, закамуфльований під акцію «Ніхто не забутий, ніщо не забуто». І все заради того, щоб знову показати, що Україна – це не просто пострадянський, а все ще спільний радянський простір, де люди по команді з Москви готові ходити строєм, колонами, носити в руках те, що скажуть по телевізору – а по згаданим телеканалам йде та ж сама московська інструкція: треба взяти портрет діда, приклеїти до фанерки і на ціпку цю фанерку нести під «старые песни о главном».

Наслідки ракетного обстрілу російськими гібридними силами мікрорайону «Східний» Маріуполя, що був здійснений 24 січня 2015 року. Тоді 29 людей загинуло і 92 були поранені

Якщо не боротися з цим вірусом, якщо хоча б не змусити його мутувати, то наслідки будуть сумними і політичними. І нової України не буде. Тому, що нове не будується під «старі пісні про головне» і під тупання ніг, співзвучне тупанню ніг на Червоній площі в Москві.

Так, минуле не відкинути, воно залишиться. Але воно залишиться позаду, за спиною. А наше сьогодення, розбомблене снарядами, привезеними з РФ на Донбас, розстріляне «зеленими чоловічками» і офіцерами-в-відпустці-за-свій-рахунок, частково захоплене Росією із застосуванням всієї своєї військової потужності, як це сталося у Керченській протоці, вимагає іншого ставлення до пам’яті і до реальності.

У нас є мільйони українців, які загинули під час Другої світової війни, є мільйони загиблих у сталінському ГУЛАГу, є десятки і сотні тисяч загиблих під час і після депортацій. Але є і тисячі загиблих на Донбасі, зниклих безвісти у Криму при окупації і після анексії, є десятки викрадених громадян, посаджених в російські в’язниці за свої політичні переконання і за те, що вони мають міцний імунітет проти «вірусів», які нам намагається нав’язати країна-сусідка.

Читайте також: Що треба знати про війну з Росією

Акція протесту біля офісу телеканалу «Інтер» у Києві, 11 грудня 2014 року

Портрети загиблих і зниклих безвісти на Донбасі, портрети Небесної сотні і десятків кримських татар, що сидять по російських в’язницях за те, що не визнають анексію – ось що повинні нести на цій акції громадяни України, якщо вони не хочуть знову одного разу прокинутися в Радянському Союзі. Ну а далі, за першими колонами можна нести і фотографії своїх дідів: загиблих, посаджених, розстріляних, дідів, які і знати не могли в той час про існування свободи слова, свободи друку, свободи зборів і маніфестацій.

У кожного часу свої герої. Наші нинішні герої – не павлики морозови і олександри матросови, а Олег Сенцов, Володимир Балух, Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз, військовополонені українські моряки і багато тисяч інших, без самопожертви і самовідданості яких Україна б не вижила.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram