Досить часто поділити майно подружжю набагато простіше, ніж дітей. Якщо раніше суди частіше залишали дітей з матір’ю, то тепер вони керуються виключно інтересами дитини. Враховується той аспект, з ким дитина проводила більше часу раніше, обираються такі умови, які найменш травматичні для дитини. Адже в будь-якому випадку розлучення батьків – це стрес насамперед для малюка.

Для того, щоб визначити місце проживання дитини потрібно звернутись до органів опіки та піклування за місцем проживання дитини, або направити відповідний позов до суду.

Якщо аналізувати практику розгляду справ по даній категорії, то вони розглядаються від 2 до 6 місяців, але бувають і винятки, також слід враховувати завантаженість судді, який займається розглядом справи.

Буває, що суд в інтересах дитини визначає місце проживання навіть не з батьками. Зокрема, так вирішив суд у справі про визначення місця проживання малолітньої дитини (ВС/ККС № 299/941/17 від 14.11.2018). У даній справі батько дитини звернувся до суду з позовною заявою про визначення місця проживання свого сина.

Позов було вмотивовано тим, що після смерті його дружини їхній спільний син проживає з сестрою покійної. Натомість у нього як батька є переважне перед іншими особами право на виховання своїх дітей з урахуванням інтересів малолітнього, а тому суд має всі підстави для визначення місця проживання сина з ним та його рідними сестрами.

Читайте також: Війна згуртувала українські сім'ї – розлучень стало менше

Проте суд першої інстанції у задоволенні таких вимог відмовив, мотивуючи своє рішення тим, що орган опіки та піклування визначив місце проживання малолітнього з тіткою, виходячи з тих підстав, що дитина є немовлям та з народження не проживає разом із батьком, а з часу смерті матері проживає з тіткою.

Рішення органу опіки та піклування є таким, що підлягає виконанню. Існування обов’язкового до виконання рішення органу опіки та піклування виключає ухвалення з цього питання рішення суду, яке також є обов’язковим до виконання. Апеляційний суд залишив рішення місцевого суду без зміни.

Відповідно до чинного українського законодавства порядок визначення місця проживання дитини залежить від її віку:

• місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків;

• місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини;

• якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У Конвенції про права дитини 1989 року, яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, зазначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Щоб завчасно попередити конфліктні ситуації щодо виховання дітей, всі деталі можна розписати у шлюбному договорі, який укладається між подружжям. Ви можете прописати всі моменти щодо того, з ким дитина залишається після розлучення, яка роль мами у вихованні та забезпеченні дитини та яка роль батька в цьому процесі. У шлюбному договорі можна прописати все, що завгодно, відповідно до взаємних побажань подружжя.

У позасудовому порядку можна визначити місце проживання дитини, якщо звернутись до служби у справах дітей.

Для визначення місця проживання дитини один із батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу у разі наявності, копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів у разі наявності.

Місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров'ю та розвитку дитини.

У разі, коли батьки дитини проживають у різних регіонах, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання для обстеження його житлово-побутових умов та складення відповідного акта.

Проте рішення органів опіки може бути оскаржене в суді. Тому з метою позитивного для Вас вирішення цього спору в суді необхідно доводити такі обставини:

Відповідальне ставлення до своїх батьківських обов’язків. Доказами на підтвердження даних обставин насамперед можуть виступати показання свідків, але такий вид доказів сам по собі може не мати стовідсоткового ефекту для доведення цієї обставини.

Тому рекомендую надати у підтвердження відповідальності ставлення до своїх обов’язків характеристики з місця проживання, характеристики з місця навчання дитини, з лікарні, де буде зазначено, що той з батьків, хто бажає, щоб дитина проживала з ним, піклується про дитину, відвідує з нею місце навчання, батьківські збори, бере участь у житті школи, піклується про стан здоров’я дитини, а також документи, які можуть підтверджувати відсутність заборгованості по виплаті аліментів.

Стан здоров’я як батьків, так і дитини. Ці обставини відіграють значну роль у вирішенні питання про місце проживання дитини, оскільки, якщо той з батьків, хто бажає, щоб дитина проживала з ним, має важку хворобу, яка може передатися дитині повітряно-крапельним або іншим шляхом, і інша сторона надасть докази про це, то, звичайно, дитину йому не передадуть.

Матеріальне становище батьків. Особливо важливими для суду у вирішенні питання про встановлення місця проживання дитини є можливість батьків забезпечити потреби дитини саме в матеріальному плані, а також наступна обставина – можливість забезпечення належних житлових умов.

Також хочу ще раз наголосити на тому, що необхідно приділити особливу увагу особистій прихильності дитини до батьків.

Читайте також: Як підготуватись до розлучення ще в шлюбі, – поради сімейного юриста

Найголовніше, будьте уважні до своїх дітей. Не забувайте, що в боротьбі за дитину важливе не тільки рішення суду, але й любов, піклування та елементарна щоденна увага. Намагайтесь зрозуміти свою дитину, її бажання та потреби. Той факт, що дитина проживає з одним із батьків, зовсім не означає, що другий з батьків позбавлений права виховувати, матеріально забезпечувати його. Сімейне законодавство встановлює, що батько і мати рівні у своїх правах.

Дитячі роки – не лише підготовка до життя. Адже дитина – це вже сформована особистість, до якої треба ставитися як до дорослого.

Ваші діти – перш за все Ваша відповідальність.

Якщо Вам потрібна додаткова правова консультація, звертайтесь до правопросвітницького проекту Мін’юсту "Я МАЮ ПРАВО!" 0800 213 103.

Захищайте права разом із Мін’юстом!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram