MENU

П'ять найбільших перемог президентської кампанії-2019

770 4

Негативні наслідки політичних подій в Україні завжди шукати легше. «Зрада» користується більшою популярністю і є улюбленою «політичною стравою» українців. Я вирішив описати 5 найбільших перемог, що побачив за підсумками кампанії.

Перемога №1: «Електоральний Майдан» замість «силової» розв’язки

Протягом 2017-2019 років різні політичні сили запрошували українців виходити на масові акції протесту. Так було після видворення Міхеіла Саакашвілі та його повернення через український кордон. Так було під час акцій за політичну реформу під Верховною Радою. Так було під час останніх акцій «Національного корпусу» проти корупції в оборонному секторі. Але усі ці акції не отримували достатньої підтримки українських громадян, що не висловлювали своє невдоволення та гнів політикою останніх років у силовий спосіб. Після президентських виборів 2019 стало зрозуміло, що громадяни берегли енергію, щоб перетворити виборчі дільниці на місця для акцій протесту. Ці акції протесту понад 73% громадян стали тихим і мирним повстанням проти усього політичного класу у вигляді «електорального Майдану» замість «кривавого». Громадяни шукали персональне вираження цього протесту і реалізували його. Масштабність «електорального Майдану» стала головним стримуючим фактором для суперників переможця Володимира Зеленського, а тому замість спроб силового зриву виборів чи силових спроб утримати чи захопити владу ми бачимо поки що мирну передачу влади в Україні, хоч і не без хитрощів та «палок у колеса».

Та джерелом силових акцій чи дій не завжди можуть бути політичній еліти чи посадовці на конкретних посадах. Потенціалом для накопичення агресивної енергії володіє суспільство в цілому та окремі його групи. Особливо ті групи, що програють вибори. Ми були свідками однієї з найбільш демократичних та прозорих виборчих кампаній, але ми одночасно стали свідками однієї з найбільш брудних у своїй чорноті та агресивних у своїй риториці кампаній. Як наслідок зростання соціального неврозу, емоційного насилля та загострення соціальних конфліктів. Але навіть у цьому є позитив.

Замість фізичного силового побоїща на українських вулицях ми стали свідками словесного побоїща у соціальних мережах. Нехай українці краще обзивають один одного у facebook, аніж б’ють один одному обличчя на міських площах. Погані дискусії завжди краще за погані бійки. За останні роки були дещо каналізовані не лише спроби силового вуличного протесту, але й соціально-політична агресія.

Читайте також: Феномен виборів в Україні: перспективи перезавантаження держави 

Президентські вибори 2019 залучили в політичний процес більшу кількість людей, що були пасивними протягом попередніх років. Попри еміграцію мільйонів українців явка була дуже високою. Відсутність політичного досвіду, навичок взаємодії з політичною інформацією не дозволила деяким грамотно висловлювати ту чи іншу позицію, але їх активність позитивно зросла і тепер вони мають час, щоб напрацьовувати внутрішній фільтр проти кліше пропаганди. Зростання політичної активності українців надважливе для країни. Деякі з цих людей з часом можуть стати новими елітами та генераціями влади.

Перемога №2: Союз демократичних запобіжників пересилив спокусу делегітимізації.

Однією з найбільших мрій Володимира Путіна на президентських виборах 2019 – це було підірвати основи української державності через втрату легітимності державними інституціями. Легітимність таких інституцій, перш за все, підривається за рахунок дискредитації та недовіри до результатів виборів і цього Путіну досягти не вдалось. Напередодні виборів багато аналітиків справедливо відзначити серйозність потенційних ризиків: від масштабної фальсифікації результатів виборів до їх силового зриву через переворот, введення воєнного стану чи новий виток зовнішнього вторгнення.

На противагу «плану Путіна» вибори пройшли демократично, конкурентно та прозоро. Чому? Завдяки трьом факторам. По-перше, тиск міжнародних партнерів, перш за все, США. Західні партнери не дали зірвати вибори під час процесів з введення воєнного стану і були гарантією дотримання фундаментальних виборчих процедур під час першого та другого турів. По-друге, позиція керівників окремих силових відомств, перш за все, очільника МВС. На цих виборах ледь не вперше усі силові та правоохоронні органи не виступили єдиним захисним щитом для чинної влади, а конкуренція між ними створила умови для взаємного стримання від зловживань. Незважаючи на це стрес-тест щодо політичної залежності усі ці органи провалили. По-третє, як виявилось, у фальсифікаціях не було жодного сенсу. Перевага Петра Порошенка над Юлією Тимошенко у першому турі і тим більше рекордна перевага Зеленського над Порошенком у другому турі зробили фальсифікації беззмістовними, адже самі по собі не могли ліквідувати електоральний відрив.

Поруч з тим, це не заважало використовувати інші не такі машстабні технології і за їх незастосування треба віддати належне чинній на той момент владі. Зовнішні та внутрішні політичні запобіжники виявились сильнішими за спокуси дегелітимізувати українську державу через зрив виборів. Окрім того, не став ефективним інструмент підкупу виборців, кошти на багатьох «технічних кандидатів» були «викинуті на вітер» як і адміністративний ресурс. Не дивно, що підсумки таких виборів рекордно швидко визнали ключові світові лідери, що привітали Зеленського ще до оприлюднення даних ЦВК.

Катастрофи чи апокаліпсису не сталось. Країна вистояла і вистоїть надалі.

Перемога №3: Рекордна електоральна, але не політична єдність країни.

У другому турі Зеленський набрав 73% голосів виборців і встановив новий рекорд електоральної єдності України. До цього часу найвищий показник був 61,59% Леоніда Кравчука у 1991 році. Вперше новообраному президента вдалось виграти у абсолютній більшості областей України, окрім Львівської. Очевидна електоральна єдність країни, на жаль, стала відносною в сенсі єдності політичної. По-перше, внаслідок застосування дикої пропаганди та «чорних» технологій суспільство вийшло з президентської кампанії занадто поляризованим та знервованим. Повага до вибору іншого не стала популярною практикою, а образи опонентів поступово почало штучно «запаковуватись» у системні форми на зразок «руху 25%», штучного та маніпулятивного поділу на «думаючих / недумаючих» чи окремі програмні публікації. По-друге, електоральна єдність стала наслідком коаліції не «за», а «проти» як в першому, так і в другому турі. Саме тому ця електоральна єдність є єдністю «антирейтингів», несприйняття, або єдністю проти спільних опонентів. Така єдність чи такі коаліції не можуть бути міцною соціальною базою об’єднання.

Незважаючи на високий градус конкуренції політичні лідери повели себе прагматично, а не емоційно. Вони врахували наближення парламентської виборчої кампанії, а тому ми на словах побачили «жести» з телефонним визнанням підсумків виборів, звернення від Порошенка до Зеленського про об’єднання зусиль та можливість співпраці у протидії спільним загрозам.

Перемога №4: Модернізація українських політичних інститутів та гравців.

Україна у повній мірі відчула тенденції сучасних виборчих кампаній у світі. Модернізація через застосування новітніх діджитал інструментів та політичних технологій змусила «архаїку» грати за новими правилами. Так ми побачили відео-батли, telegram-залучення з зворотнім он-лайн зв’язком та дебати на стадіоні. Пряме чи «голограмне» спілкування та комунікація з виборцями через Instagram чи Twitter як в США та інших країн перестають бути фантастикою. Facebook програє Instagram. Олігархічні канали не перестали бути інструментом масового впливу, а більшість українців і далі отримувала інформацію з них, але протягом цієї виборчої кампанії виборці стали більш критичними до інформації з ТВ.

Підконтрольність більшості інформаційного простору Порошенком не дозволила йому конвертувати його у реальні голоси. Пропаганда спрацювала лише частково, що підірвало монополію телебачення на пропаганду. Переміг аналіз поки що шлунком, а не розумом, але все ж аналіз, а не сліпе слідування. Поруч з тим, вплив серіалу «Слуга народу» став прикладом конструювання та стимулювання певної політичної реальності кінематографічним продуктом. Вигравати по-старому стало надто складно.

Як важливий наслідок модернізації: на вибори прийшло багато молоді, що готова була стояти у великих чергах щодо зміни місця голосування. Виборці не просто активно користувались своїм виборчим правом, але й висували індивідуальні вимоги до політиків, вимагали дебатів та візійних дискусій. Вибори актуалізувати дискусії про політичні реформу взаємодії органів влади та рух до більш незалежних парламенту та уряду. Втіленням цього тренду, поки що, на жаль, є антиконституційний законопроект «Самопомочі», але це лише початок. По-новому зазвучали теми Суспільного договору, блокчейну і т.д.

Нові технологій не стали єдиною новацією кампанії. Ледь не вперше чинного президента з вдячністю проводжали під адміністрацією голови держави, що нарешті стала доступною для людей. Перебільшення ролі президента України та апокаліптичні очікування від обрання того чи іншого кандидата були проявами радянського патерналізму, але цей патерналізм певним чином деградував. Чого тільки вартував відхід від чинопоклонської традиції трансляції новорічного звернення президента на каналі «1+1». Підтримка Анатолія Гриценка низкою опозиційних кандидатів ознаменувалось рідкісне явище єднання опозиційних кіл та жертвування приватними амбіціями, практикувалось також попереднє представлення кандидатів на ключові посади президентської квоти.

Ледь не вперше кандидат в президенти Дмитро Гнап був делегований через прямі і реальні внутрішньопартійні праймеріз, а кошти на його передвиборчу заставу у 2,5 мільйони гривень були зібрані реальними і масовими пожертвами. Вперше президентські вибори пройшли в умовах нових правил прозорості їх політичного фінансування, а великі відкриття вдалось усвідомити завдяки інформації, що розкрив для українських розслідувачів facebook. Була і цікава спроба сільським головою Максим Голосним через суд скасувати антиконституційну вимогу щодо мільйонної грошової застави.

Читайте також: Готуймося до масової депресії – Сергій Жадан

Дискурс політичної боротьби вперше змістився від застарілого поділу на проукраїнське та проросійське до поділу на старе та нове. Вирок старим політичним елітам зробив неминучим оновлення цих еліт. Це змусить усіх політичних гравців здійснювати ребрендинг та рефреш політичних проектів.

Окрім модернізації за формою політичного процесу ми побачили і модернізацію за природою. Популярність спочатку Святослава Вакарчука та згодом Зеленського стала вираженням світового екзополітичного тренду, коли президентами, урядовцями чи мера стають особи не з сфери політики. Особливо у США, державах Латинської Америки та Європи.

Деякі інститути суспільства отримали на цих виборах перше, або друге «дихання». Роль журналістів-розслідувачів була однією з визначальних. Проти зовнішніх впливів вистояли соціологічні служби, що у підсумку дали консолідовані точні прогнози та екзит-поли. На жаль, до цього переліку не увійшли громадські організації, різні авторитети, духовні установи.

Перемога №5: Поразка проросійських політиків та розгубленість агресора.

На президентських виборах російський агресор зазнав поразки. Він не зміг суттєво вплинути на результати, а його кандидати не змогли утворити єдину політичну команду і не потрапили до другого туру. Мова тут, перш за все, про Юрія Бойка. Застосування «поцілунків диявола» як технології не змогли вдарити по основним кандидатам. Після виборів російський агресор явно почуває себе розгубленим і остерігається суттєвого посилення антиросійської політики, що вже прослідковується у окремих заявах.

Саме тому він посилює власні переговорні позиції та тиск через обмеження імпорту в Україну нафти та дизелю, через рішення про спрощений порядок видачі російських паспортів, через пропозиції про досягнення нових газових та інших домовленостей. Російські пропагандистські ЗМІ демонструють таку ж непевність як і російське керівництво, що нагадує істерику після обрання у США Дональда Трампа. Це очевидний наслідок того, що політики проукраїнської орієнтації з проукраїнськими програмними засадами в частині зовнішньої та культурної політики отримали тотальну перевагу над усіма проросійськими агентами.

Як і на виборах 2014 року знову перемогла надія. Чи втілиться ця надія у реальність вже залежатиме від активності та професійності кожного з нас.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Олексій РОГОВИК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини