Відповідно до ст.ст. 143 та 150 Конституції України, неконституційність указу Президента про розпуск ВРУ може розглянути Конституційний Суд України. Суб’єктами такого подання можуть бути щонайменше 45 народних депутатів, Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

У 2007 році, уже був випадок оскарження Указу Президента В.Ющенка про розпуск ВРУ в КСУ. Тоді Суд припинив розгляд справи, оскільки В.Ющенко скасував оскаржуваний Указ. В. Ющенко зловживав своїм правом розпускати ВРУ, оскільки, аби запобігти розгляду справи у КСУ, скасовував попередній указ (чим робив його нечинним, а, отже, таким, що не підлягав розгляду КСУ за тодішнім законодавством), натомість видавав новий указ про розпуск аналогічного змісту однак з іншою датою дострокових виборів. За новою редакцією Закону України «Про Конституційний Суд України», такий Указ міг би підлягати розгляду КСУ навіть після втрати чинності. У частині 2 статті 8 нового Закону  закріплено положення про те, що Суд вправі розглядати конституційність положень акту, який, хоч втратив чинність, «продовжує застосовуватися до правовідносин, що виникли під час його чинності». Тобто наявність правовідносин, на які вплинув конкретний акт (як-от, виділення коштів на проведення виборів), є підставою для розгляду такого акту.

Відповідно до статті 152 Конституції України, є 2 підстави для визнання КСУ указу Президента неконституційним: 1) невідповідність положень указу Президента Конституції або 2) порушення встановленої Конституцією процедури його розгляду, ухвалення або набрання чинності.

Указ про розпуск ВРУ може не відповідати статті 90 Конституції України, яка закріплює 3 підстави та порядок розпуску Ради. В нинішній ситуації Президент може послатися лишень на першу підставу, а саме , що «протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції». Тому в Указі про розпуск має бути належно обґрунтовано, що коаліцію не було сформовано.

Другою невідповідністю положень указу Конституції може бути порушення строків можливого розпуску Ради. Ця ж стаття 90 Конституції закріплює неможливість розпуску ВРУ в останні шість місяців її повноважень. Є різні позиції щодо визначення дати, від якої починає відраховуватися цей строк, однак найбільш обґрунтованою є позиція, що Президент втрачає можливість розпустити Раду з 27 травня 2019 року.

Щодо першої підстави, а саме відсутності коаліції, то відповідно до статті 83 Конституції, у ВРУ «формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу». Тобто ключовим є наявність двох ознак: 1) угоди між фракціями та 2) входження в коаліцію більшості народних депутатів від конституційного складу ВРУ. При цьому Конституція не вимагає, щоб усі депутати, які становлять цю більшість належали до фракцій, які сформували коаліцію. На користь цього свідчить і те, що половина народних депутатів обирається за мажоритарною системою в одномандатних округах, тобто теоретично половина обраних депутатів може не належати до жодної політичної партії, та потім до жодної фракції. Окрім того, метою конституційного повноваження Президента розпустити ВРУ за відсутності сформованої коаліції є забезпечення виходу парламенту з кризи. Відсутність парламентської кризи  говорить про існування парламентської більшості.

Читайте також: У партії Вакарчука відреагували на розпуск Ради

Ще одним аргументом на користь існування діючої коаліції є її спроможність призначати уряд протягом 60 днів після відставки попереднього уряду. Так, теперішній уряд було призначено у квітні 2016 року саме коаліцією у складі «Блоку Петра Порошенка» та «Народного фронту», тобто уже після виходу з коаліції «Самопомочі» та «Батьківщини» у лютому 2016 року.

За відсутності детального законодавчого регулювання порядку формування коаліції та припинення її існування, саме конституційна норма, як норма прямої дії, регламентує існування коаліції. З цього випливає, що наявності 226 депутатів, які підтвердять свою участь в коаліції, достатньо для того, щоб засвідчити її існування.

До 17 травня 2019 року у двох фракціях, які входять до коаліції, («Блок Петра Порошенка» та «Народний фронт») було недостатньо членів, аби становити більшість. Однак, завдяки участі у коаліції окремих депутатів, вдавалося зберігати більшість та ефективно приймати закони. Представники обох коаліційних фракцій стверджували, що більшість була, отже, коаліція існувала. 17 травня 2019 року «Народний фронт» вийшов з коаліції, а спікер ВРУ оголосив про припинення її існування.

Читайте також: Зеленський обговорить з фракціями розпуск парламенту вже сьогодні

Зважаючи на те, що половина парламенту – депутати, обрані за мажоритарною системою, що більшість ефективно приймала закони та навіть зміни до Конституції України, що не було парламентської кризи, а також що уряд було призначено у передбачений Конституцією строк, коаліція існувала до 17 травня 2019 року.

Відповідно до статті 83 Конституції України, коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України повинна бути сформована протягом місяця з дня припинення діяльності попередньої коаліції, тобто до 17 червня 2019 року. У разі, якщо б ця дата не випадала на останні 6 місяців повноважень нинішньої ВРУ та за відсутності сформованої до 17 червня 2019 року коаліції, Президент мав би право розпустити Раду, відповідно до статті 90 Конституції. Однак, оскільки 27 травня 2019 року (остання можлива дата розпуску ВРУ) передує даті 17 червня 2019 року, то навіть за відсутності сформованої до цього дня коаліції, Президент не буде вправі розпустити Раду.

Таким чином, оскільки існування діючої коаліції було припинено лишень 17 травня 2019 року, а 30 днів з цього дня спливає після останньої можливої дати розпуску парламенту, Президент не вправі розпустити Раду на підставі відсутності сформованої коаліції, згідно зі статтею 90 Конституції.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram