Нещодавно в чернівецькому видавництві Meridian Czernowitz вийшов друком роман, який – я впевнений – цьогоріч збере щедрий урожай літературних премій та відзнак і має непогані шанси ввійти в історію української літератури.

Бо це справді книжка-подія. Передусім через те, що це перша українськомовна книга відомого російськомовного письменника з Донбасу Володимира Рафеєнка. До певної міри її можна вважати символом змін, що відбуваються з Україною та українською ментальністю після початку війни з Росією. Адже цей донецький автор раніше писав російською мовою й видавався в Росії, де здобув визнання та кілька солідних премій (серед них – і знакову "Русскую премию"). Та російська агресія й гібридний сепаратизм змусили Рафеєнка покинути рідний Донецьк і перебратися до Києва. Саме про це – про життя в Києві переселенця, який прагне вивчити українську мову, щоб розірвати свій зв’язок із Росією – і є його роман "Мондеґрін (пісні про смерть та любов)".  

Читайте також: Як за чотири роки змінилася Донеччина

Редактор цієї  книжки, письменник Олександр Бойченко так охарактеризував роман Володимира Рафеєнка: "У такі часи, як наш, не можна розкидатися такими словами, як подвиг. Але "Мондеґрін" Володимира Рафєєнка – принаймні з літературного погляду – якраз подвигом і є. Не погодившись жити під "захистом" російської пропаганди й російських танків, зрілий, давно сформований російськомовний письменник на піку своїх творчих можливостей покидає окупований рідний Донецьк і переїжджає до Києва, де занурюється в нову для себе дійсність і майже незнану українську мову, щоб невдовзі написати нею блискучий роман про болюче прощання з вимушено втраченим минулим і не менш болючий, зате добровільний вибір майбутнього. Навіть якщо це майбутнє від самого порога виявляється не зовсім омріяним. Одне слово, рік лише розпочався, а я свою книжку року вже прочитав".

В одному з інтерв’ю Рафеєнко зізнавався, що на час переїзду до Києва українською йому було складно й два слова докупи скласти. За п’ять років письменник опанував мову настільки, що зміг написати нею чудовий роман. Мені здається, що справжній сюжет цієї книжки не про переселенця, не про його життя-буття, любовні пригоди й походи на базар, і навіть не про КБ – Кобилячу Голову й інші фантасмагорії. Це роман про знайомство з мовою, це роман із мовою. У книжці відчувається, як російська мова й російське культурне тло весь час намагається прорватися в текст під виглядом алюзії чи прямої, але наратор досить успішно цьому протистоїть. Більше того: йому вдається тонко іронізувати й жартувати українською, а це вже ознака вищого класу володіння мовою.

Читайте також: Луна-камера, фейки й постправда: про це писала ще Леся Українка

Українська Рафеєнка звучить мило й дитинно. Можливо, саме в цьому й криється чар цього роману: фантасмагоричні, по-київському булгаковські сюжети розповідаються з наївністю та простотою дитини. Рік тому я вже писав для "Дня" про тренд у німецькомовній літературі, де дуже популярними стали книжки письменників, які німецьку опанували вже у зрілому віці. Щось схоже маємо й у цій ситуації, коли зрілий письменник вирішує змінити мову своїх творів, хоча й розуміє, що це буде нелегко. Та саме в цьому й полягає розкіш пригоди, адже нова мова для літератора – це як заново народитися, відкрити в самому собі щось досі незнане.

Світова література знає не так багато прикладів, коли письменники першої ліги змінювали мову писання. Та й найчастіше "нову" мову вони собі обирали серед сильних і поширених мов – так зробив, наприклад, Мілан Кундера, коли після чеської почав писати французькою. Рафеєнко наважився на ще радикальнішу зміну, адже з російської перейшов на українську, число носіїв якої не аж таке велике, та й перекладачів з якої бракує.

Це його власний антиколоніальний бунт, його персональна літературна війна – бо тільки так письменник може відомстити російським танкам. І саме в цьому контексті роман "Мондеґрін" є цікавим далеко поза межами України й української літератури.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram