Кадр із фільму "Ґорґо" (1961)

Ежен Лур'є працював над найвидатнішими французькими і американськими фільмами, але у пам'яті шанувальників залишився "дресирувальником динозаврів".

Режисерський дебют "Чудовисько з глибини 20 000 сажнів" став нехитрою революцією в жанровому кіно та розпочав хвилю стрічок про атаки гігантських монстрів.

Серед головних послідовників – японський кіносеріал про Ґодзіллу, перший фільм якого вийшов у прокат у 1954 році – через рік після фільму Лур'є.

Шлях з Харкова у Париж. Кар'єра в Голлівуді для Ежена стала новим витком після вимушеної еміграції з Європи, де він працював з ключовими французькими режисерами.

Народився Лур'є у 1903 році у Харкові. У книзі спогадів "Моя робота у фільмах" Ежен розповідає про захоплення кінематографом.

Його товариш працював кіномеханіком і разом вони мали щотижневі перегляди: "Ніщо не могло зупинити нас, ні насильство під час революції 1917 року, ні навіть коли стріляти почали на вулицях Харкова".

Читайте також: Ольга Сенюк – "мама українського Карлсона"

Уперше працювати у кіно Лур'є теж довелося ще в Україні. У 1919 році у Криму Ежену дісталася невелика роль в антикомуністичному фільмі. Він зіграв "сп'янілого від влади" червоноармійця, який вдирається у маєток і руйнує усе, що потрапляє йому до рук.

У сімнадцятирічному віці Лур'є опинився у Стамбулі, де малював плакати для фільмів, а невдовзі, з мрією стати художником, перебрався до Парижа. Проте доля і відсутність страху висоти знову привели його у кінематограф.

Спочатку Лур'є запросили пофарбувати високі колони для одного з фільмів, над яким працювала "біла еміграція", численна у ті роки у Парижі. А невдовзі Ежен став відповідальним за декорації, костюми, а часом і спецефекти у кількох десятках картин.

Відтворення реальності. Одним з головних завдань Ежена було створення реальності, в якій відбувалася дія фільмів, дизайн і будівництво декорацій, підбір натури для фільмування.

Закономірно, на початку кар'єри Лур'є неодноразово працював над фільмами, дія яких відбувалася у Російській імперії. Серед них – історії Распутіна і композитора Римського-Корсакова, екранізації творів Льва Толстого і Максима Горького.

У 1927 році Ежен створював костюми для фільму "Шахіст", в якому йдеться про польську визвольну боротьбу проти російської окупації у 18 столітті.

Окрім військових мундирів, нарядів польської знаті та королівського двору Катерини Великої, у фільмові є героїня у вишиванці – кохана персонажа з прізвищем Рубенко.

Ренуар і шедеври. Від 1936 року Лур'є почав працювати з Жаном Ренуаром, сином художника П'єра-Оґюста Ренуара, і до початку Другої світової війни вони разом зробили чотири фільми.

Кожен з них став визнаною класикою, а "Правила гри" та антивоєнна "Велика ілюзія" вважаються головними довоєнними шедеврами французького кінематографа.

Співпраця продовжилася після еміграції обох у США і вони зробили разом ще чотири стрічки, зокрема, "Ця земля моя" про нацистську окупацію та поетичну і тендітну "Ріку", дія якої відбувається в Індії.

Ежен Лур'є встиг попрацювати з відомим французьким режисером Жаном Ренуаром – зокрема, над класичним фільмом "Велика ілюзія" (1937)

У США Ежен кілька разів відтворював знайому йому французьку місцевість. А роботу над стрічкою "Вогні рампи" Чарлі Чапліна отримав завдяки знанню робітничих кварталів Лондона.

В Америці Ежен також працював над культовими "Шоковим коридором" і "Голим поцілунком" Сема Фуллера, загадковою "Сповіддю пожирача опіуму", низкою жанрових стрічок та відвертого непотребу.

Довелося Лур'є будувати й вулкан, який вивергався, за що автори отримали номінацію на "Оскар", й переробляти залишки Камелота у шаолінський монастир для серіалу про кунг-фу.

Закінчив свою кар'єру Лур'є, як і починав у Криму, актором. Голлівуд вшанував його роботу невеликою роллю у стрічці "На останньому подихові", американському рімейкові французької стрічки.

Ежен зіграв поважного архітектора, з яким палко хоче працювати головна героїня. На співбесіді він запитує, чому вона прагне працювати саме з ним і отримує у відповідь: "Бо всі кажуть, що ви – геній".

Великі монстри. Проте глядацька любов прийшла до Ежена лише з початком режисерської кар'єри, після фільму "Чудовисько з глибини 20 000 сажнів", де прадавній динозавр припливає у Нью-Йорк і прогулюється вулицями, поки люди безуспішно намагаються його зупинити.

Фільм не був першим, де гігантські істоти руйнують міста. "Загублений світ" та "Кінг Конг" вже продемонстрували увесь потенціал видовищності подібних сюжетів. Проте "Чудовисько" вважається першим, де гігантський монстр з'являється внаслідок ядерного вибуху.

Афіша фільму "Чудовисько з глибини 20 000 сажнів" – першого фільму Ежен Лур'є як режисера

На початку 50-х років, у розпал холодної війни, ядерна загроза з боку Радянського союзу була одним з основних страхів у США.

Страхом, який через невидимість і незрозумілість радіації, не залишав нічого, окрім паніки. Монстри різного ґатунку стали видимим відображенням небезпеки радіації. А те, що можна побачити – можна перемогти... або, принаймні, зрозуміло, куди від нього тікати.

Касові збори перевершили бюджет майже у 25 разів. Слідом за динозавром з "Чудовиська", гігантські ящірки, павуки, мурахи, краби, восьминоги, птахи, сарана – почали атакувати людей з екранів кінотеатрів.

Проте якщо "Чудовисько" було вміло зроблено з технічного боку – пластилінового динозавра оживили покадровою анімацією, то послідовники переважно пішли шляхом спрощення. Велетнів грали або збільшені реальні істоти, або люди в костюмах монстрів. Обидва варіанти часто виглядали сміховинно.

Послідовники почали з'являтися не лише в США, а й в Європі та Японії. Найуспішнішою стала сага про Ґодзіллу, автори якої безцеремонно повторили низку ключових ходів зі стрічки Лур'є. Навіть назва спочатку мала бути співзвучною фільму Ежена – "Гігантський монстр з 20 000 миль під водою".

Кадр із фільму "Ґорґо" (1961)

Проте історія "Ґодзілли" для Японії, яка добре пам'ятала трагедії Хіросіми і Нагасакі, набула нового сенсу. Монстр перестав бути просто візуалізацією загрози радіації, історія великого ящура стала реквіємом за загиблими під час Другої світової війни, а згодом і предками, загиблими у всіх минулих війнах.

Читайте також: Серіал "Чорнобиль". Що було і чого не було під час аварії – розповідає очевидець

Протягом десятиліть на екрани вийшло кілька десятків фільмів про Ґодзіллу, який в залежності від настрою приміряв на себе то образ руйнівної загрози, то захисника від інших монстрів.

Сага продовжує жити й досі, у 2019 році на екрани вийшов новий фільм про Ґодзіллу, а на 2020 рік – анонсували повторну зустріч Ґодзілли з Кінг Конгом.

Для режисерської кар'єри Ежена Лур'є така жага глядачів до великих монстрів стала "петлею на шиї": "продюсери хотіли лише нових фільмів про монстрів".

Ежен зняв ще три стрічки, всі з яких експлуатували досягнення "Чудовиська", хоча й намагалися відкрити нові боки історії.

Останній його фільм "Ґорґо" вийшов у кінотеатрах у 1961 році. Серед інших він вирізняється не лише гуманістичним посилом, а й тим, що він став рідкісним випадком, коли від монстра дісталося не Нью-Йоркові, чи Токіо, а Лондону.

Стрічка виглядає певним спокутуванням для Ежена Лур'є. Своїм "Чудовиськом" він почав масове нашестя велетнів на екрани кінотеатрів, а "Ґорґо" закінчується епізодом, у якому мати-монстр звільняє з людського полону дитину-монстра, і разом вони повертаються у безодню, звідки їх викликала людська жадібність.

"Ґорґо" міг би бути влучною крапкою у жанрі, проте глядачі і досі не готові відпускати велетнів, які приходять з незвіданих глибин, космосу чи інших світів, та випробовують цивілізацію й сімейні цінності на міцність.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram