Борис Беспалий

Перша публікація була про запровадження Республіки самоуправління і самоврядування.

Чийого самоуправління? Чийого самоврядування? Справа ясна, громадянського звичайно. Не ясно лиш, що є "громадянство"? Хто є "громадянином"?

З визначенням "громадянства" і громадянини справа не краща як із "владою "владою" та "управлінням". Є ще дисертаційний простір.

Тож щодо теорій, курс на бібліо- та вікітеку, а щодо реалій – поміркуємо.

Громадянство від заснування

Зазвичай, влада сама судить-рядить хто є громадянин, а хто збоку приліпився. Але ж наша Республіка не примусова, договірна! Нова Конституція – її Установчий Договір.

Передумови Договору дві: спільність позиції і територіальне обмеження. Варіантів заснування також два.

Перший. Договір укладають дієздатні люди, які його підтримують. Спосіб – особистий підпис учасника. В плані спільності – бездоганно, територіальному – теж. Але тільки на безлюдному острові чи у Місячному кратері. Інакше, як бути з неприєднаними аборигенами? Як американці з індіанцями?

Читайте також: Граблі подані. Зубець перший: дострокові вибори

Варіант другий. Загальний референдум нинішніх українських громадян. Ситуація обернена: територіально все гаразд, змістовно – серединка на половинку.

Якщо Референдум провалиться – крапка. А як переможе, то як бути з меншістю? Елементарно.

По-перше, голосування таємне, більшість/меншість не іменні. Кожен може взяти громадянство Республіки, залишитись в ній без громадянства або емігрувати. Пост-визначення, так би мовити.

Не ідеально? Так, але оптимально: договірна добровільність забезпечується не способом укладання, а правом неприєднання чи вільного виходу із Договору. Де є жорстка територіальна ув’язка цей варіант оптимальний, з чим зіткнемось і в територіальних громадах.

Попутно вирішиться й ще одне нагальне  питання. Після карколомних правових, недоправових і антиправових пертурбацій, легітимного канонічного тексту Конституції України наразі немає. Будь-який її текст потребує легітимізації через референдум.

Друге зайве. Третє – тим більше

Формальній логіці не суперечить, життєвій відповідає: усі громадяни сучасної Української держави мають право на громадянство нової Республіки. Це, до слова, випливає і з державницького правонаступництва.

Тепер кілька слів про  подвійне, потрійне, мультидержавне громадянство.

У світі це квітує, загальних контраргументів і я не маю. Тільки поточні, з огляду на східне сусідство. Допустити щоб частина наших громадян була ще й громадянами Росії — неприпустимий ризик. Танкову дипломатію на захист «своїх» на землях чужих, Росія не відміняла.

А зараз що двопаспортних немає? Є, але тепер вони порушують закон, а тоді не будуть. Як із крадіями: зараз законопорушники, а як крадіжки узаконити — вважатимуться доброчесними.

Читайте також: Прем'єр може стати запобіжником або каталізатором узурпації влади

Зараз — іноземці наші гості. Яких, у разі чого, можна й попросити. А тоді стануть господарями. Які, у разі чого, нас попросять.

Як Україна буде в НАТО — переглянемо. І розглянемо ще більш просунуту ідею — громадянство розподілене.

Громадянство відповідальне й інакше

Республіка у нас буде самоуправління і самоврядування, брати участь в управлінні нею в ідеалі має кожен громадянин. А практично?

Основна форма громадянського управління — волевиявлення шляхом голосування. Будь вибори всенародними, а референдум тричі народним, усі громадяни, право участі у них навряд чи матимуть.

Скажімо, втратила людина дієздатність. Громадянства позбавляти? Дикувато. Інша справа — право голосу, неприємно позбавляти та куди дінешся.

Тож буде принаймні одна категорія громадян без права голосу. Що методом від супротивного доводить: поділ громадян на відповідальних, із правом голосу, та інших — об’єктивна потреба.

Так само невідворотно як з аксіоматики Евкліда випливає теорема Піфагора, випливає й поділ громадян Республіки на відповідальних, які беруть участь в управлінні Республікою і мають право голосу, та громадян з обмеженою відповідальністю, які права голосу не мають, і участі в управлінні не беруть.

Читайте також: Як ліквідувати медіаолігархат в Україні

Можуть бути різні ступені участі, можуть бути різні підстави обмеження відповідальності (вік, недієздатність, судовий вирок тощо), але громадянські стани два і тільки два: або участь в управлінні (відповідальне громадянство), або неучасть (громадянство з обмеженою відповідальністю). А проміжного стану немає!

Лінгвістична примітка. Що ж у цьому контексті значить просто слово «громадянин», чи не третій стан бува? Ні: «громадянин» — це узагальнюючий термін для обох видів громадянства, доречний там, де йдеться про усіх і кожного. Скажімо, якщо кажемо, що метою Республіки є щастя її громадян, то йдеться про всіх громадян і відповідальних, і з відповідальністю обмеженою.

Критерії громадянства — завдання на завтра

Вище окреслені принципові позиції щодо громадянства, без визначення яких увесь конституційний проект летить шкереберть. Ними проблема не вичерпується, але інші питання, при всій їх важливості, на концепцію не впливають, тільки — на текст конкретних положень.

Це стосується і надання Республіканського громадянства, і позбавлення громадянства українського, і надчутливого питання: чи вважати громадянами й дітей, чи тільки дорослих, здатних на свідомий вибір. Перелік не повний.

Та, повторюсь, жодне з цих питань, як би їх не вирішити, на концепцію проекту не впливає — лише  на формулювання. Тож логічно обговорювати їх не концептуально, а вже у тексті. Принципово лише щоб усі критерії громадянства міститись у самій Конституції, а не лишались на розсуд високо достойних законодавців та управлінців.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram

Борис БЕСПАЛИЙ для UAINFO