Зазвичай холодне у політичному сенсі українське літо цьогоріч обіцяє бути спекотним, якщо, звісно, Конституційний суд його не остудить, визнавши неконституційним указ президента про дострокові парламентські вибори. 

Втім, що скаже суд наразі невідомо, і тому виборча кампанія швидко набирає оберти з огляду на скорочений її термін у порівнянні з черговими виборами.

Партії наввипередки проводять позачергові з’їзди, де формують списки та презентують мажоритарників.

Провела в суботу, 8 червня, свій виборчий з’їзд і партія співака Святослава Вакарчука «Голос» - політичний проект, що задумувався як щось “абсолютно нове”.

По формі партійне зібрання «Голосу» дійсно було власне не партійним, чим вигідно відрізнялося від конкурентів. Ніяких будинків культури на сто-п’ятсот делегатів, ніяких краваток-удавок і надування писків у партійців, жодних нудних промов «з пустого в порожнє» на годину-півтори – навіть Гімну України не вмикали та не роззявляли роти під фонограму, як то заведено вже майже 30 років на подібних заходах.

Читайте також: Садовий пропонує Вакарчуку і Гриценку "мажоритарний бартер"

Все було, як то кажуть, стильно-модно-молодіжно, навіть локація. Делегати, числом аж 46 зібралися у фойє Історичного музею на Старокиївській горі, яка серед неформальної київської тусівки більш відома як «БЖ» (абревіатура від російськомовної назви вулиці неподалік «Большая житомирская»). А журналісти, та й усі бажаючі, могли спостерігати за дійством на галявині поруч з великого екрану.

Процедура висування кандидатів теж пройшла без тягання кота за хвіст: через годину з’їзд завершився. Лідер партії оголосив першу двадцятку виборчого списку. Список цей, на подив, непоганий. Люди, що в нього потрапили, вигідно відрізняються від лідера партії в тому сенсі, що досягли певних успіхів у діяльності, яка чи прямо, чи опосередковано пов’язана з державотворенням, реформуванням освіти, економіки, створенням робочих місць у секторі несировинного бізнесу (зокрема ІТ). Щоправда, обіцянку не брати до лав своєї команди чинних депутатів Вакарчук не виконав: у першій двадцятці є два чинних депутати (правда, не Верховної, а Київради), а на округах під брендом “Голосу” підуть щонайменше 4 діючих депутати ВР, до того ж, один з них – нині від “Народного фронту”, а ще один – взагалі представник БПП (Павло Різаненко).

Стосовно програми, то те, що озвучив Вакарчук, можна назвати «за все хороше і проти всього поганого». Звісно, можливо, детально розтектись «мислєю по дрєву» лідеру не дозволив стислий таймінг, але, з того, що було проголошено, можна зробити висновок, що полку лібералів в армії штурмуючих Раду побільшало.

Якщо коротко – то головний месседж Святослава: зробимо так, щоб людині в Україні було добре, що всі ми – кримські татари, поляки, румуни  – є українці (хм, десь я вже це чув нещодавно).

Більш-менш конкретика прозвучала в тому, що медреформу і реформу освіти він таки підтримує.

А от стосовно теми російсько-української війни у своїй промові Вакарчук виявився пацифістом: жодного слова про те, як здолати навалу «старшого брата» не прозвучало, натомість прозвучали «рожеві соплі» про бабцю, якій тяжко перетинати лінію розмежування, коли вона їде до онуків на неокуповану територію, і що так бути не повинно.

Це все може вказувати на те, що Вакарчук збирається пастися на тому ж електоральному полі, що й партія президента Зеленського «Слуга народу», тобто – на дуже широкому полі, куди не входять лише проросійськи/прорадянськи налаштовані «таваріщі», відверті українофоби з одного боку, та патріоти, національно свідомі виборці, які розуміють різницю між миром та перемогою, знають, що між мовою і «язиком» є різниця – з іншого. Іншими словами, «Голос» боротиметься переважно за голоси обивателя, пересічного українця-моя хата з краю.Також залишилось поза увагою лідера «Голосу» проблеми реформування енергетики, питання ринку землі, мовне питання, судова та поліцейська недореформа попередньої влади, питання покарання за вбивства під час Майдану.  

  Для чого йому все це? Тут – питання. Адже Вакарчук вже ходив у нардепи. За часів Ющенка був включений у список президентської «Нашої України», де виконував на виборах роль яскравої обгортки до несмачної цукерки, на яку (обгортку) мала повестися молодь. Посидівши в парламенті щось з рік, Святослав відкланявся і пішов займатися дійсно своїм – музикою, що виходить в нього дуже і дуже майстерно.

Згадаймо кінець минулого-початок цього року. Вакарчука сватали на кандидата у президенти в піку іншому представнику шоу-бізнесу – Зеленському, який вже тоді потужно набирав популярність на тлі дуже непопулярного Порошенка. Святослав певний час тримав інтригу, а потім заявив, що він – таки ні.

А тепер він – таки так.

Виглядає нелогічним, коли за короткий час людина спочатку відмовляється іти у велику політику, а потім раптом вирішує кардинально поміняти свою думку, адже участь у президентських виборах, навіть якщо ти завідомо програєш, це – добрий стартовий майданчик для початківця у великій політиці, і, як мінімум, приблизна оцінка своїх шансів на парламентських виборах.

Проте, якщо пригадати минулу президентську кампанію, результат Порошенка на виборах, та свіжу виборчу соціологію по парламентських, логіка дій Вакарчука стає зрозумілою.

Річ у тім, що самовпевнений до самозакоханості Петро Олексійович до останнього чомусь думав, що він стане президентом вдруге. І, напевно, назагал проукраїнський і україномовний та українокультурний Вакарчук, на відміну від космополітичного російськомовного Зеленського, був йому просто не потрібний як технічний кандидат, зате (за тодішньою логікою Банкової) був небезпечний як конкурент, що в першому турі відщипне відсоток-другий голосів у Сонцесяйного. 

Проте холодний душ президентських виборів змусив Порошенка до адекватності у сприйнятті політичних реалій, особливо, коли на горизонті замаячили дочасні парламентські вибори, на які Петро Олексійович теж має досить амбітні плани і скромні наразі перспективи.

А от тут Вакарчук і став екс-президенту у нагоді: відкусити хоч відсоточок голосів у суперника-чайника у політиці, якому так ганебно програв найвищу посаду у державі, дорого коштує.

Іншими словами, чим більше подрібниться електорат Зеленського, тим більше сподівається отримати на дочасних виборах Порошенко.

Читайте також: Вакарчуку сначала нужно действовать, а потом демонстрировать спокойствие и выдержку

Власне, на прес-конференції після з’їзду, я поцікавився у Святослава, чи не є він, як стверджують лихі люди, технологічним проектом проти «Слуги народу» Зеленського. Вакарчук ображено  відповів питанням на питання: «Ви вважаєте, я схожий на технічного кандидата?»

Так, пане Святослав, на жаль, схожі.

А от чи так це, чи ні, дізнаємося вже незабаром. Після виборів, у новому парламенті, у який я щиро бажаю команді Вакарчука потрапити, швидко стане зрозуміло, чи подаватиме Вакарчук голос за командою, чи матиме власний «Голос». Сподіваюся на останнє.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram