MENU

Флоренція в глибині Черкащини. Садиба Дахновських, що обрастає плющем і абсурдом системи. ФОТО

798 0

У дитинстві, коли їздив до батьківського села, вибігав на город і думав: а що там, за полем, за лісом, за ставком? Світ був великим, і здавалося, що кожен крок за обрій приноситиме щоразу більш дивовижні відкриття.

Виріс, і от вже – село мале, місто мале, світ – малий. Нікуди не дітися насамперед від себе, постійно спотикаєшся об спогади, все частіше нові кроки тільки більше заплутують і бентежать. Наступає час, коли не хочеться за обрій – хочеться сховатися в густій зелені лісу, старих стінах і повній відсутності людей. Відчути себе частиною природи, плину часу, забутися.

 

Читайте також: Угнів на Сокальщині: чим вабить найменше місто України. ФОТО

"Панський маєток" – так місцеві називають садибу польських поміщиків Дахновських, що володіли землями навколо села Леськове та самим селом із кінця XVIII сторіччя і до початку XX. Давно вже на цих землях немає ані панів, ані більшовиків, що прийшли після них. Більшість жителів Леськового не пригадають прізвища колишніх володарів маєтку, а все ж звуть його "панським".

У радянські часи тут був дім відпочинку для працівників Київського цукротресту, піонерський табір, пізніше обладнали медичну військову частину і шпиталь, в якому медсестрою працювала сестра мого діда. Відтоді вся територія маєтку перебуває на балансі Міністерства оборони, якому великого діла до пам’ятки архітектури немає.

Екскурсії за офіційним запитом, абсурдне в 2019 році прохання не фотографувати, ім’я місцевого депутата з обіцянками берегти "нашу історію" на облізлому стенді – все це зустрічає мене на вході. Хоч і моє коріння звідси, на місцевого я точно не схожий – одна камера на плечі, інша – у кишені, телефон з блокнотом в руках, – все це чудовий привід для охоронця запустити механізм бюрократичної машини. Журналістське посвідчення тільки погіршує ситуацію – "офіційний запит".

Територія у 89 га обнесена цегляною стіною заввишки 1,5-3 м, і мені доволі швидко вдається знайти в ній величезний отвір. Подумки дякую вправності місцевих, що розбирають стіну на цеглу для господарства вже впродовж багатьох років.

 

День тиші. Якби вибори не окупували це прекрасне словосполучення повністю і назавжди, цей матеріал називався би саме так. Така довгоочікувана, вона вливається через вуха, здається, відчутна на дотик. Я йду темними алеями вздовж старезних високих дубів, що закривають мене від сонця. Між дубами ростуть чагарники, колись вивершений ландшафтний дизайн капітулював перед природою, і все це видається якоюсь рослинною вакханалією в сутінках. Алеї вкопані в землю, схожі навіть на лабіринт, викладений цеглою. З-за дерев проступає замок.

Декілька років тому я відвідав Флоренцію. Не зовсім мій тип міста, але мене вразила кропітка довершеність кожної будівлі. Розум, з яким спроектовані вулиці та квартали, дух величі людського розуму в найкращому із проявів, що снував цим містом. Такого не очікуєш побачити в селі. Навпаки – тут природа диктує маршрути розвитку життєдіяльності. Фізична сила людини, що прагне її опанувати, потребує комфорту для найкращого свого вираження – і простір навколо піддається їй, формується нею.

Тому так дивно було побачити у віддаленому кутку Черкаської області пам’ятник торжеству людського розуму – величний двоповерховий палац у класичному стилі з вежею у три поверхи. Зубці стрімко дивляться в небо, заявляючи свої права і на нього. До замку ведуть підйоми з вазами з обох боків. Вази розбиті, їхні шматки розкидані навколо постаменту, на них рельєфні образи людей в тогах. Бажання асоціювати себе з Римською імперією та Італією, їхніми здобутками покладено у фундамент цього маєтку. Цегла фундаменту, як і кожна цеглина замку, маркована ініціалами Дахновських. Це єдине фізичне підтвердження їх колишньої тут присутності. До речі, завод із видобутку цегли заснували саме для того, щоб будувати палац. На ньому все життя за радянських часів працювала моя бабуся.

 

Герб над головним входом було демонтовано ще в радянські часи. З балконів і вікон замість польських аристократів виглядають гілки кущів і дерева. Листя пробивається крізь отвори у згнилих віконних рамах.

Дахновські зводили цей маєток поколіннями, починаючи з Маріана Дахновського у 1770 році, що збудував перший флігель на території. Продовжили його справу Олександр і Гонората – саме в них з’явилася ідея родинного палацу після того, як їм вдалося розбагатіти. Наступним поколінням було розпочато будівництво замку, розбитий парк і ставок. Тадеуш Дахновський, який став власником усіх родинних земель, а це 1589 га землі, часто жив у Європі й захоплювався новими віяннями звідти. Саме так в нього з’явилася ідея побудови кінного заводу на території маєтку і об’єднання його із замком в один архітектурний ансамбль. Розводили породистих англійських скакунів, жокеїв і конюхів набирали з селян. Попит на цих скакунів в Європі та Росії був доволі великий.

 

Читайте також: З недавніх мандрівок Україною: таємниця хутора Винява. ФОТО

Вся ця історія, прочитана зі стенду біля входу, покрита, як і сам стенд, тріщинами і потихеньку відходить у минуле. У глибині парку співає птах, місцеві пробираються на територію, щоб половити рибу зі ставка – охорона їм дозволяє. По ночах на територію забираються ентузіасти, що вірять в існування родинного скарбу Дахновських, і шукають його в обвалених кімнатах і підвалах. Селяни потрохи розбирають стіну, склади військової частини давно завалилися. Разом з ініціалами на цеглі тепер сусідують імена тих, хто був тут у 50-х, 20-х, 90-х роках минулого століття.

У 1996 році Леськівський замок було внесено до списку історико-архітектурних пам’яток обласного значення. Пізніше його територію було надано в оренду приватній фірмі, що "найближчим часом має намір" реконструювати садибу і відкрити її для туристів. Під цією ініціативою також підписався улюбленець місцевих бабусь – народний депутат Антон Яценко. Так зазначено на стенді, що скоро вицвіте і вимиється дощами. Тимчасом я дякую і шановному народному депутату, і приватній фірмі, і навіть Міністерству оборони за чудово проведений день у цілковитій відсутності туристів і за шанс побачити замок у всій його оригінальній величі, хоч і в певному декадансі, але не пошкодженій руками наших умілих підрядників і реставраторів, яких держава з 2015 року вирішила більше не виховувати у своїх вишах.

 

Від місцевих почув історію про те, що на початку 2000-х до Леськівського приїхав далекий нащадок Дахновських, хотів побачити сімейне гніздо. Але його не пустили. Режимний об’єкт, сказали йому, "офіційний запит". Так і стояв перед воротами, перед облізлим стендом, перед "режимом", дубами, алеями і схованим у хащах палацом. Потім розвернувся і пішов назавжди.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Саша НАСЕЛЕНКО для Opinion


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини