Є такий вислів "Війна - війною, а обід за розкладом". Ці слова прекрасно характеризують ситуацію із початковим навчанням та середньою освітою взагалі по "республіці".

Всіх моїх знайомих батьків школярів можна розподілити умовно на декілька груп: це ті, хто не думав ні про які рейтинги шкіл чи щось на зразок цього, коли записував дитину до школи; ті, хто обирав школу виходячи з питання зручності - як дістатися до навчального закладу; і, нарешті, ті, хто з маніакальною ретельністю не лише обирав школу, але й вчителя для своїх дітей.

Почну з того, що охарактеризую ситуацію із нами.

Найближчу до нашого дому школи вщент розбило ще літом 2014 року.

Це була найстаріша школа у місті - із видатною архітектурою та зручним розташуванням. Понівечення школи стало трагедією для всіх дітей нашого району.

Наступна найближча школа розташована через п'ять зупинок, які пішки реально пройти лише після школи – з гори вниз і лише за умови гарної погоди.

Тобто всі школярі зіткнулися з проблемою вибору нової школи.

За інерцією усі записалися у наступну найближчу школу, але… з'явилися нюанси, які помітили далеко не всі.

Ця школа дійсно прийняла усіх. На базі школи діяв дитячий садок, музична школа та безліч гуртків. І ця школа дуже дбала про свій рейтинг, для чого вчителі не ставили учням… трійок.

Тобто за кожну трійку вчитель звітував особисто директорові: чому не дав дитині можливості виправити ситуацію і перескласти низьку оцінку.

І ця школа була як рукавичка у відомій казці, яка прийняла усіх дітей, батьки яких не мали можливості возити та забирати дітей щодня.

Серйозною проблемою для всіх став транспорт. Водії вимагали документів, які б підтверджували, що подорожують учні, пасажири вимагали знімати рюкзаки, учні прагнули не платити, навіть ввечері, коли вони вже мали б сплачувати. А водії натомість прагнули проїжджати без зупинок школу аби помститися дітям та не підбирати таких "зайців".

Уявіть, які скандали були кожного дня навколо тих бідних школярів у переповнених маршрутках.

І ще – дбаючи про рейтинг, школа робила багато чого: брала участь у концертах, мітингах, дитячих військових заходах.

Але рівень знань школярів, при цьому, був доволі слабким.

Читайте також: "ЛНР" дает и сразу забирает: как выживают луганчане

Причина прозаїчна – нестаток вчителів, відсутність критеріїв відбору дітей, велика кількість учнів.

Вже через рік-два батьки із претензіями на якість освіти почали забирати дітей звідти та переводити у школи із довоєнною репутацією. Але кожна з таких шкіл у цьому районі міста вимагала їхати двома видами транспорту лише в один бік, тобто більше часу на дорогу, більше грошей та більше ризиків.

І ще змінилася ситуація й тому, що батьки вірили довоєнним відгукам про якість навчань у цих школах, часто не орієнтуючись на те, що у багатьох навчальних закладах повністю змінилося керівництво після 2014 року, звільнилася більшість вчителів, що дуже вплинуло на якість навчального процесу.

Але ж батьки часто діяли за інерцією: чув, що школа гарна, то запишу дитину саме туди. Саме це батьки з тієї третьої групи в моїй умовній класифікації небайдужих до якості знань батьків.

Ми записалися у найкращу за довоєнними рейтингами у цьому районі міста школу. Її репутація складалася роками - випускники школи майже досконало володіли однією іноземною мовою, розуміли іншу та починали підробляти репетиторами ще під час навчання.

Було, звичайно ж, й інше – окрім іноземних мов діти не знали майже нічого, всі десять років сплачували репетиторам, а батьки все навчання дитини у школі страждали від страшних грошових поборів на безкінечні ремонти.

Крім цього було дещо важливе – рейтинг батьківських гаманців. До школи обирали за умовними тестами, якщо дитина їх не складала на достатній рівень, за 200 доларів директор школи записував дитину до школи власноруч.

Знаю дітей, які просто не витримали у цій школі, маючи достатній рівень знань, але не маючи можливості одягатися на рівні усіх школярів. І характеризуючи клас, батьки часто говорили про сина завідуючого відділенням у гінекології, доньку великого бізнесмена та онуку чиновника.

Я уявляла собі школу цілком відремонтованою, бо знайомі батьки жартували: "За наші десять років у школі ми вже відремонтували усе, вам залишається лише вчитися".

Уявіть моє здивування, коли я побачила стару та школу, без нормального ремонту.

Цілком звичайну та доволі тісну. Жодних прикрас, технічних засобів навчання чи ознак елітності… Навіть та, найближча до нас школа, здавалася багатшою в рази – принаймні там був фонтан, який вмикали під час перевірок, та були шовкові штори на вікнах, які чомусь робили школу схожою на заможного селянина, який їсть руками, але зі скатертини.

За легендою, окрім нас цю школу обрали 160 дітей – стільки було подано заяв від батьків на сто вакантних місць.

Були ще підготовчі курси для майбутніх першокласників, які нам не коштували нічого, але у деяких школах навіть за них зібрали гроші – на відміну від інших шкіл, занять там нібито було більше.

1 червня було тестування – списки учнів та розклад тестів висів на вікнах школи заздалегідь.

Тести були цілком логічними – перевіряли не рівень знань дитини, а можливість виконувати розумові операції. Важко сказати, чи були вони складними, але серед дітей були й ті, хто не склав його зовсім, а були й такі, хто набрав максимальний бал.

За два дні на вікні знову висіли прізвища дітей за рейтингом та час перших батьківських зборів.

Самі збори були трохи комічними – дуже інтелігентно вдягнені директор школи та завуч, які годину розказували нам історію школи та досягнення її учнів, і навпроти смішні батьки – у шортах, сланцях, сарафанах.

Навіть сам актовий зал був зразком звичайності – де ж усі ті гроші, які школа збирала роками?

Казали, що багато чого зникло разом із колишнім директором школи.

Нас привітали, сказали, що дітей зараховано, перерахували документи, які нам терміново треба принести в приймальну, щоб підтвердити свій вступ до школи. Одразу попередили, що школа забезпечена усіма підручниками, окрім робочих зошитів та книг з англійської, які нам треба придбати до вересня за власний кошт.

Ще ми записали, які нам необхідні канцтовари та якого кольору буде шкільна форма, яку нам купувати самим - часи безкоштовної шкільної форми минули разом із Плотницьким, що в один з років вдягнув у неї всіх першокласників.

Читайте також: Игры на выживание в оккупированном Луганске

Так, ми вступили до найкращої школи міста.

І чомусь дуже хочеться вірити, що якість знань дітей буде колишньою, а той рейтинг батьківської заможності, як і щомісячні побори залишаться у минулому.

P.S. На батьківських зборах директорка школи запропонувала батькам одну годину на тиждень факультативом для першокласників ввести вивчення української мови, яку офіційно починають вчити лише з другого класу і лише раз на тиждень.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram