Цього року моя дитина йде в перший клас. І окрім тривалого вибору школи (найближчу до нашого дому школу понівечено війною) ми зіткнулись із дивним квестом – проходженням медичної комісії перед школою.

Моя дитина ніколи не ходила у дитячий садок – причин було декілька, основна з них – до будь-якого садка треба діставатися транспортом.

Саме з цих причин нам треба було пройти повне медичне обстеження, яке садкові діти непомітно проходять під час перебування у цій установі.

У самому обстеженні немає нічого нового чи дивного – базові фахівці: хірург, окуліст, невропатолог, стоматолог, дитячий психіатр. Тобто, більшу частину фахівців можна було пройти за один день, не маючи якихось ускладнень.

Майже всі щеплення у нас були за планом щеплень, а коли ми з дитиною ще в січні зазирнули дізнатися, що нам потрібно аби пройти лікарів, то нам зробили реакцію Манту.

Читайте також: Блог із Луганська: як воно – бути школярем у "ЛНР"

Серед усіх щеплень це було черговим, і нам пощастило, що ми потрапили на вакцину, бо буває вона у наявності не завжди. А тут так усе вдало – і вакцина, і початок нашої медичної комісії.

Через кілька днів ми зазирнули показати місце щеплення. До цього часу у нас не було жодних серйозних проблем із медициною. Питаючи про щось лікаря, ми показали почервоніння після щеплення, і з цього почалися наші наступні п'ять місяців пошуку та збирання доказів, що ми не хворі на туберкульоз.

Педіатр поміряла пляму та заборонила робити нам наступні щеплення, доки ми не проконсультуємося із фтизіатром. Але фтизіатр була у відпустці, тому чекати нам довелося майже місяць, а далі нам мали сказати, що ж робити.

Не маючи жодних серйозних проблем до цього часу, я була наївно впевнена, що і це – дрібнички. Ми підемо, пояснимо усе лікарці, вона зніме з нас усі підозри й ми будемо рухатися далі.

Через місяць нічого на місці щеплення не залишилося, але ми зітнулися з іншою проблемою – чергою в кабінет фтизіатра. Лікарка приймала у нашій лікарні двічі на тиждень. Люди займали чергу з п'ятої ранку, а сама черга була настільки великою, що за усіма підрахунками чекати потрібно було не менше чотирьох годин.

До речі, чекати потрібно було стоячи, сидячі місця не були розраховані на таку кількість людей.

А додайте до того, що це не терплячі дорослі, а діти, для яких чотири години у лікарні то вже тортури. За дві години я зрозуміла, що на кожного з черги з'являються ще троє, кого заводять лікарі або викликають з кабінету лікаря за прізвищем. Тобто, я бачила лише верхівку того айсбергу з сотень дітей.

Коли ми потрапили до лікаря, то моя дитина не могла більше чекати взагалі – ні за дверима, ні в кабінеті. Перед нами на канапі сидів молодий батько, який прийшов не вперше – він приніс флюорографії усіх дорослих членів родини: всі були "чисті". Тобто матір відправила батька, впевнена у тому, що почервоніння на дитячій руці – помилка, бо всі члени родини здорові.

Лікарка переглянула результати й… виписала дитині протитуберкульозний препарат "Тубазид" середини минулого сторіччя, який, до речі, видають безкоштовно.

Батько не дуже розібрав усе сказане, зрозумівши лише, що справа серйозна. Чомусь дитини із батьком не було, тому добову дозу вираховували приблизно з опису дитини батьком.

Я слухала усе це, і мене пройняв холодний піт. Кажіть усе що завгодно, але я знаю наслідки вживання таких протитуберкульозних препаратів та ще й для дитини…

Лікарка, до речі, не приховувала нічого: "Придбаєте та будете давати донці щось для печінки, бо "Тубазид" – сильний препарат, можуть бути побічні наслідки".

Той батько слухав лікарку, як школяр. І для запобігання питанням, а чи треба давати такі ліки, фтизіатр попередила: "Якщо не будете давати ліки, є ті, кому вони потрібні більше аніж вам, то краще скажіть зараз".

Читайте також: Блог з Луганська: як луганчани реагують на видачу російських паспортів

Я розуміла, що ми з нашим першим візитом до лікаря на початку того страшного шляху до "Тубазиду". Дійсно, нам призначили те саме – флюорографії усім дорослим членам родини, які живуть із дитиною, а потім контрольне щеплення дитині, аби перевірити діагноз.

Ви знаєте, зробити "флюшку" у Луганську зараз не так вже й просто. Лише за місцем прописки. У нашій лікарні це робили двічі на тиждень зі страшними чергами.

Тому, розібравшись, що це не найкращий з варіантів, я почала шукати знайомих у великій лікарні. Через десяті руки (за мене просили) ми зробили флюорографію без черги. Наступного дня забрали результат – чисті!

Але ж… Я встигла попитати знайомих, хто мав справу з усім цим. І я зрозуміла, що найкращий з варіантів – уникнути повторного щеплення. Яким завгодно чином.

Краще – зробити рентген дитині, здати усі аналізи, але не переробляти пробу Манту. Ми зробили усе – аналізи, рентген.

Почули, що найкращий з варіантів, коли у дитини знаходять яйця глистів, і це пояснює почервоніння на руці під час Манту. Ніколи б не подумала, що це якось пов'язано.

І головне, що я чула всюди – вакцина з російської гуманітарки алергічна. Ну не можуть бути сотні дітей інфікованими та видавати одну й ту саму реакцію на щеплення. А черги були дійсно завеликими!

Ми зустріли в цих чергах усіх дітей нашого віку – тих, хто ходив з нами на підготовку до школи, тих, з ким ми ходили на музику, з ким бачилися на дитячому майданчику.

Тобто, майже кожна дитина, якщо вірити реакції на щеплення, мала контакт із хворим на туберкульоз – і це незалежно домашня це була дитина чи із садка.

Мені чомусь постійно пригадувалася одна моя знайома, яка на кожне щеплення збирала консиліум думок медичних сестер та лікарів – робити цю вакцину онуку чи ще почекати.

Знайомі давали поради. Я тоді лише сміялася із такої обережності – що могло бути не так?! Але моя знайома чекала на ті вакцини, на які буде менше нарікань та наслідків, вона знала, що робила тоді…

У наш передостанній візит до фтизіатра (всього їх було чотири) ми йшли як на засідання суду – флюорографії дорослих, рентген дитини, "свіжі" аналізи крові та сечі, майже пройдена медична картка – дитина була здорова. А додайте, що кожного разу під кабінетом ми чекали близько чотирьох годин...

Читайте також: Блог з Луганська: як прославляють себе "господарі" міста у камені і металі

Цього разу я була певна – лікарка підпише нам картку. Але за час наших очікувань та її відпустки пройшло п'ять місяців, і нам прийшов час робити наступне щеплення за планом. І разом із рукавичками та інсуліновим шприцом в аптеці я придбала протиалергійні препарати для дитини. Ми пили їх усі дні після щеплення до чергового візиту до фтизіатра.

Так, ми не мочили руку та постійно молилися. Для нас все закінчилося добре – із позначкою, що дитина інфікована, але здорова.

Проте перед нами жінка отримала свій безкоштовний "Тубазид" для дитини. І на вдячність ще залишила гроші в кабінеті, бо їй дали щось безкоштовно у наш суворий час.

А скільки ще у черзі було тих, хто не здогадався давати дитині протиалергійні препарати разом із щепленням, а натомість буде давати страшний за наслідками "Тубазид" із російської гуманітарки.

І ще я побачила безліч медичних працівників, які просили підписати картку дитині у тому кабінеті. Наполягали, умовляли, прохали. Був таким собі медичним адвокатом дитини: "Я сама дитину переглянула, вона здорова, підпиши, прошу".

Іноді фтизіатр ставила печатку, іноді робила усе за протоколом. Але хіба нікого не зацікавило, чому інфікованих стільки? І чому це проявилося одночасно у стількох дітей після щеплення однією вакциною?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram