Півтори роки назад я мав честь прочитати на одній з прифронтових територій оглядову лекцію про загальні способи роботи економіки для воєнних потреб за часів Другої світової. Лекція не претендувала на формат академічної, скоріше – поверхової та описової: доволі складно вкласти огром матеріалу в 45 хвилин виступу.

Нині ж віднайшов потезовий план-конспект лекції, який і публікую в даному блозі.

Звідки взялось поняття «економіка війни», або ж «мобілізаційна економіка», і чому Україні нікуди дітись від цього поняття?

Поява терміну «мобілізаційна економіка», або ж «економіка військового часу» прямо пов’язана з появою та розвитком національної державності у Європі. Автором терміну прийнято вважати німецького генерала фон дер Гольца, котрий у праці «Зброя і народ» висловив ідею, що в сучасній війні нема окремо «кабінетних» і окремо «воєнних» фінансів, натомість вся економіка має працювати на війну і на перемогу. До цього моменту, особливо за часів феодалізму та «просвіченого абсолютизму» гроші на війну було прийнято позичати у зовнішніх кредиторів; цікаво, що вперше поняття «суверенітет» окреслилось як право монархів не повертати позики, взяті для ведення війни.

Наш генеральний бій з РФ як з екзистенційним противником ще попереду – попри негативну економічну динаміку, Росія зможе ще тривалий час фінансувати війну проти України – санкції Заходу спричинили хіба що поступовий розвал чинної системи соціального захисту; технологічні санкції ускладнили виробництво високотехнологічного озброєння, як то танк «Армата» або кораблі для ВМС; але росіяни продовжують успішно виробляти «звичайні» зразки озброєння, як то модернізовані танки Т-72. Проблеми в основного виробника танків «Уралмашу» були завжди – після розпаду СРСР основним продуктом заводу стали взагалі залізничні вагони, які доти були побічною продукцією.

Читайте також: Як перемогти українців або наші граблі

Затрати на оборону будуть для України актуальними і після гіпотетичного падіння режиму Путіна, котре створить лише нові проблеми для української незалежності: російські ліберали ще з «пєрєстройкі» марять концепцією «спільної модернізації» України і Росії через ліберальні реформи, «мозковий центр» яких має бути в Росії; відповідно, в рамках цієї концепції нашу країну і будуть примушувати до покори.

За прогнозами, у 2030 році Україна стане одним з найбільших виробників зерна у світі; у своїй праці «Геополітична шахівниця» Збігнєв Бзєжинський називав Україну «геополітичним центром» - тобто країну із значними ресурсами, які приваблюють ворожих сусідів; відповідно, щоб зберегти та приумножити наше національне багатство, ми муситимемо щедро інвестувати в озброєння. Так для нас стає актуальним досвід роботи економіки різних країн у час воєнного лихоліття, наприклад в часи Другої світової війни. Матеріал добирався на прикладах США, СРСР та Німеччини,.

СРСР: економіка Громадянської війни, та підготовка до Другої світової війни

Головною передумовою перемоги більшовиків у Громадянській війні стало те, що більшовики змогли показати переконливий образ майбутнього, завдяки чому відмобілізували на свою користь значну кількість науково-технічних кадрів, попервах неприхильних до більшовизму; так вдалось налагодити ремонт паротягів, трофейних танків та іншої складної техніки; хоча більшовики втратили кадри для кораблебудування.

Тим більш, виявилось що повномасштабні бойові дії можливо вести навіть за повного розвалу економічного життя до бартерних відносин: наприклад, Військо Донське купувало зброю у німців за курсом гвинтівка і 20 набоїв = 16 кг житнього зерна.

Попри досі поширену міфологію, сталінське керівництво почало перевід економіки СРСР на «воєнні рейки» не «за декілька місяців 1941 року», а за 12 років – з 1928 року; власне, уся «сталінська індустріалізація» була спрямована не на «наздоганяючу модернізацію», а на організацію виробництва озброєнь в промислових масштабах. Нагадаємо: 1928 рік для СРСР запам’ятався як «рік воєнного переляку», коли Кремль зрозумів, що може програти війну навіть Польщі, не те щоб Франції чи Британії; при цьому також виявилось, що навіть у передвоєнних умовах радянський режим виявився нездатним організувати стабільну роботу промислових підприємств та продовольчого постачання; власне, лише в 1928 році почалось серійне виробництво першого радянського танка МС-18, у 300 одиниць;

Націонал-соціалістична Німеччина

Німеччина не змогла повністю розкрити свій економічний потенціал у війні через інституційні недоліки націонал-соціалістичного режиму, як то нерегламентована конкуренція різних видів силових структур за власну частку в оборонному бюджеті, що методично призводило до перекосів у витратах; у свою чергу, Адольф Гітлер власною примхою зірвав виробництво перспективних видів зброї, як ЗРК, реактивні винищувачі та кораблі-авіаносці.

Німеччина змогла розбудувати доволі цікаву систему фінансування війни, яка втім виявилась нестійкою до зовнішніх впливів: зокрема, німецьким фінансистам вдалось провести приховану конфіскацію вкладів населення як «довгих грошей» для фінансування війни; німецькі фінансисти змогли нав’язати вигідний курс марки для розрахунків із країнами Осі, і так за 1939-1944 роки позитивна для німців різниця при клірингових розрахунках склала 67 млрд марок – формально, це більше, аніж всі затрати Німеччини на підготовку до Другої світової війни; але ця система посипалась, як тільки німецьке населення почало знімати свої вклади із-за страху перед Радянською Армією; із-за посиленої емісії німецька марка за липень 1944 року-вересень 1945 року знецінилась у 14 разів; уявіть собі, що воєнний бюджет Рейху у січні-квітні 1945 року склав трильйон марок, хоча на ці «папірці» суттєво озброїти вермахт було вже неможливо;

Слід додати, що для фінансування війни націонал-соціалістичний режим використовував статки населення напряму: формально, рівень цін на товари народного споживання та рівень зарплат було збережено, але фактично за 1939-1942 роки податкове навантаження на платню виросло від 30% до 45%. Більш того – Геббельс ще в 1940 році розіграв карту «знищення та розподілу Німеччини» після потенційного виграшу Англії та Франції, і так вдалось запустити ініціативу «гармати замість масла»: під страхом екзистенційної загрози громадяни радісно жертвували зекономлені на ситності обідів гроші на військо, погоджувались на скорочення чисельності «цивільного» транспорту на користь військових перевезень.

Читайте також: Що треба знати про війну з Росією

Існує теза, нав’язана радянською та російською історіографією, що затрати німців на побудову гігантського підводного флоту в 1100 субмарин були марними: мовляв, витраченого металу було б досить для побудови 28 тисяч танків «Тигр». Але цю тезу заперечує, наприклад, Карл Дьоніц у своїх мемуарах: він переконаний, що підводна війна відволікала суттєві ресурси Союзників, які також могли піти на будівництво додаткових танків; а бомбардувальники морської авіації не могли бути залучені до бомбардувань Німеччини. Тобто – в будь-якому випадку, Німеччині не вдалось би змінити співвідношення сил, навіть якщо б у 1940 році Рейх би вирішив далі не розвивати підводний флот.

США: тріумф характеру

Кількісно переважити військовою технікою країни Осі США змогло лише завдяки національному характеру;

Славнозвісна фраза «якщо вас там нема, значить вас там і не буде» має коріння ще з 1941 року, коли американці вирішили «ми побудуємо більше суден, аніж ви зможете потопити», у відповідь на наказ Гітлера топити в Атлантиці все, що рухається;

лише завдяки національному характеру американці змогли будувати по 16 літаків Б-17 у день, самостійно вирощувати для себе харчі у «садах перемоги», поки промислове агровиробництво працює на армію, і навіть налаштувати карткову систему так, щоб це сприймалось як щось корисне, а не обмеження;

американці не робили відмінностей між «тилом» і «фронтом», тому і змогли досягнути достатньо високих показників виробництва зброї.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram