Ной Харарі

Коли репутація руйнується – це хороший сигнал. Це означає, що в країні вона хоч чогось варта.

У Росії вийшла книга ізраїльського письменника Юваля Ноя Харарі "21 урок для XXI століття". Вийшла із запізненням у дев'ять місяців – американським і європейським читачам вона була доступна ще восени 2018 року. Але, як виявилося, затримка пояснюється не тільки труднощами перекладу. Як тільки російське видання вийшло у світ, читачі виявили істотну "адаптацію". Про це в своєму блозі для "Крим.Реалії" пише Павло Казарін.

Наприклад, в англійському виданні, в розділі "Постправда", автор наводив як приклад фейки, які озвучував Володимир Путін, заперечуючи присутність російських військ у Криму. А в російській адаптації автор бичує вже Дональда Трампа і його заяви.

Коли журналісти помітили відмінності і звернулися до видавництва за коментарями, Юваль Ной Харарі виступив з публічною заявою. Автор заявив, що правки були узгоджені, і навіть знайшов для себе виправдання. Мовляв, мета виправдовує засоби, і якщо потрібно достукатися до громадян, які живуть у "недемократичних країнах", то заради подолання цензурного бар'єру потрібно допускати адаптацію прикладів.

Читайте також: Харарі у російському перекладі замінив "окупацію" Криму на "приєднання"

Потім була звична дискусія про те, чи можна заради боротьби з цензурою займатися самоцензурою. Поготів що мова йде про книгу, присвячену фейкам і постправді. Хтось говорив, що автор просто спокусився гонораром і зрадив усе те, про що пише в своїх книгах. Хтось ставав на бік Харарі – і наполягав на тому, що мова йде про "допустимі компроміси" в ім'я високої мети.

Але особлива пікантність полягає в іншому. У тій же російській адаптації український блогер Андрій Черников виявив ще один змінений фрагмент.

У розділі "Війна" в оригінальній версії йшлося про "завоювання Криму" Росією і про те, що Москва "вселила страх у серця людей". А в російському виданні замість цього читачі зустрічали пасаж про те, що "до цього часу єдиним успішним вторгненням XXI століття, що здійснила велика держава, було приєднання Криму Росією".

Після цього Харарі заявив BBC, що не погоджував зміну формулювань з "анексії" на "приєднання". Що на цю термінологічну адаптацію він не згоден. Пообіцяв поговорити з агентами й адвокатами та ухвалити рішення.

Маю велику надію, що історія матиме продовження. Наприклад, російські видавці підтвердять, що всі зміни були узгоджені. Або навпаки – адвокати письменника зможуть довести протилежне. В іншому випадку, можна уявити, які питання Юваль Ною Харарі тепер ставитимуть журналісти на прес-конференції.

Читайте також: 22-й урок для XXI века: российские деньги не пахнут

Але якщо брати ширше, то вся ця історія – про битву грошей і репутації. І про те, що в різних країнах результат цієї сутички приречений відрізнятися.

Тому що багато хто з тих, кого ми звикли вважати "лідерами громадської думки", "інтелектуалами" і "прогресивними письменниками", насправді готові підлаштовуватися під кон'юнктуру. Бути імітатором можна в будь-якій країні – аж до того моменту, поки тебе не розкриють. А коли викриття сталося – ти починаєш зважувати ризики репутацій і порівнювати обсяг потенційно втрачених прибутків з величиною вже отриманих гонорарів. І ухвалювати рішення.

У тих країнах, де репутація має значення, ти приречений слідувати якщо не своїм переконанням (хто може гарантувати, що вони у тебе є?), скільки своєму суспільному іміджу. Виправдовуватися. Шукати пояснення. Ти змушений робити це, тому що в іншому випадку розвалена репутація може призвести до розірвання контрактів, втрати аудиторії і – в результаті – зменшення доходу.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram