Трохи втомився вже слухати відверту маячню (російською мовою я б вжив слово "дичь") про те, що в Україні відбувається узурпація влади і встановлення диктатури внаслідок перемоги Зе і на президентських, і на парламентських виборах та через формування у парламенті однопартійної більшості. 

Що тільки не навигадували: тут тобі і паралелі з Гітлером (абсолютно нерелеванті, бо Гітлер якраз на першому етапі мусив формувати коаліцію у парламенті і не мав монобільшості); і з КПРС (так само абсолютно нерелеванті, бо в СРСР, якщо хтось забув, була не однопартійна більшість, а однопартійна система та ГУЛАГ); і паралелі з Путінською Росією (так само надумані, бо як влучно зазначив ще Кучма "Україна не Росія". 

А тепер дуже коротко, чому не варто перебільшувати загрози узурпації влади і встановлення диктатури Зе.

По-перше, узурпація і диктатура – це завжди розширення меж державного втручання, коли держава влазить дедалі більше у різні сфери суспільного і приватного життя, а для цього треба мати справжній суверенітет (у найрафінованішому, брутальному вигляді – це право беззастережно використовувати насилля бодай всередині держави, а зазвичай ще й здатність не боятися використовувати насилля щодо інших держав), а наразі таких держав у світі лишилося м'яко кажучи не дуже багато, і Україна точно до таких не належить. Наші західні партнери може і не дуже активно захищають права геїв у РФ чи жертв політичних репресій у КНДР, але швиденько знаходять потрібні аргументи для того, щоб Україна "зважала" на позицію Венеційської комісії, не кажучи вже про позицію значно більш потужних інституцій.

Читайте також: Зе Президент, Зе парламент, Зе Кабмін

По-друге, в Україні існує політична опозиція як парламентська, так і позапарламентська, яка сукупно має відчутний рівень підтримки (для тих, хто хоче знати, яка саме опозиція і який саме рівень підтримки, підказую – можете просто поскладати відсотки, які назбирали на парламентських виборах політичні сили, які брали у них участь – всі ті, хто не входить до парламентської коаліції – це опозиція. Рахуй..те)

По-третє, в Україні існує нехай кволе і недорозвинене, але все-таки громадянське суспільство, що також є запобіжником від бажання будь-якої влади ставати тотальною. Сюди ж можна додати і "незалежні" (принаймні незалежні від Зе) ЗМІ, яких в Україні абсолютна більшість. Якщо перефразувати Гебельса: важко перетворити народ на бидло, не контролюючи радіо. А у нас ще як на лихо є інтернет...

По-четверте, мені на пам'ять щось не спадають приклади, коли провести узурпацію влади чи встановити, а тим більше втримати диктатуру вдавалося без використання політичного насилля (масштаби якого, звісно, різняться від країни до країни, але всюди терор мав місце). Причому часто це політичне насилля скоюють поза правовим полем. Мені дуже цікаво, хто, на думку фантазерів, які волають про узурпацію, виконає для Зе роль штурмових загонів, хунвейбінів чи бодай секурітате. Не забуваймо, терор також вимагає ресурсів, тут лише дзвінками Баканову не обійдешся.

По-п'яте, кажуть, що аби перелічити групи впливу, які мають місце у партії "Слуга народу", може не вистачити пальців однієї руки, тож далеко не факт, що Зе вдасться стиснути ці "пальці" у кулак.

По-шосте, як би там не було, але не варто також нехтувати особливостями вітчизняної політичної культури, яка навіть після майже століття "совку" з його тоталітаризмом, а потім авторитаризмом, все одно, на відміну від наших сусідів – росіян і белорусів – погано переносить "самодержавство" та необхідність крокувати в ногу навіть заради "добробуту".

І наостанок, проведення радикальних реформ вимагає наявності доволі високого рівня консолідації "влади" (у найширшому розумінні цього слова) і наразі Зе отримав весь необхідний інструментарій до своїх рук. Тепер лише від нього і його команди залежить як весь цей набір владних повноважень використати: на користь українського народу й української держави чи для власного зиску.

Але Зе треба усвідомлювати, що повнота влади передбачає повноту відповідальності. Звісно, можна використати повноту влади не для реформ, а для самозбагачення, але потім не можна буде перекласти відповідальність за цей вибір на когось...І як показує історичний досвід: навіть жорстока диктатура (навряд чи можлива у ХХІ столітті в силу багатьох причин і обставин, частина з яких згадана вище) не гарантує уникнення відповідальності за неналежне використання влади.

Читайте також: New Statesman: Владимир Зеленский не может быть слугой и для народа, и для олигархии

Тому навіть елементарний здоровий глузд підказує, що повноту влади краще використати для необхідних і корисних реформ, а не для побудови диктатури. Диктатура – це взагалі справа марудна... Зрештою, неуспішні реформатори, які часто чомусь виявляються успішними клептократами, зазвичай просто йдуть у відставку, а неуспішні диктатори, на яких рано чи пізно перетворюється більшість успішних, – на ешафот. Тому навідь задля ефективного і безпечного самозбагачення краще будувати не диктатуру, а імітувати демократію і реформи. Доведено 28 роками української незалежності.

Мені здається, що у Зе це прекрасно розуміють, тому не варто серйозно сприймати всі ці недолугі балачки про "Зе диктатуру". 

Єдина можлива у наш час і у наших широтах зелена диктатура – це диктатура зелених папірців.

П.С. Найгірший сценарій для нас всіх в Зе-Україні не Зе-диктатура, а відсутність справжніх реформ, яку може спричинити незацікавленість у докорінних змінах окремих Зе-"стейкхолдерів", що призведе до свідомого нищення консолідації всередині Зе-команди, тому Зе треба багато встигнути зробити аби Зе-фракція не стала жертвою "зеленої диктатури". 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram