Хоча новообрана Верховна Рада XIX скликання пропрацювала лише один день, в політичному та експертному середовищі вже заговорили, що вона не проживе довго, максимум – пару років. Та й президент Володимир Зеленський, виступаючи на урочистому засіданні, присвяченому початку роботи нового парламенту, зазначив, що ця Рада може запам’ятатися як така, що проіснувала лише рік, бо, мовляв, він уже зрозумів – розпускати Раду не страшно.

Головна особливість цього парламенту – наявність мегафракції Слуга народу в ній. Для президента Зеленського монобільшість є дуже зручною, тому що можна телефоном або навіть із сусіднього крісла - як ми спостерігали під час першого робочого дня Ради, коли Володимир Олександрович, сидячі в сесійній залі, кричав: «Дмитро, ти керуй! Треба рішення» - прискорювати процес. Тож, маючи таку монобільшість, можна буде просто і швидко просуватися вперед і ухвалювати потрібні рішення.

Водночас така мегафракція створює і великі проблеми. Адже люди в ній зібралися не за політичними чи ідеологічними принципами. Немає й фахової об’єднаності. Ще поєднувати може або вигода, або страх, але жодного з цих елементів немає.

Читайте також: Як оцінили уряд Зеленського у країнах Заходу?

Наприклад, у парламенті попереднього скликання рядові депутати отримували від трьох до п’яти тисяч доларів щомісяця, а впливові – до 20-30 тисяч доларів, плюс окремо за якісь голосування. Однак Слуга народу не доплачує своїм депутатам грошей у конвертах і діяти так не збирається. По-перше, вони кажуть, що не хочуть платити гроші за такі речі. По-друге, у них просто немає можливості витрачати такі кошти.

Залякати депутатів силовиками теж зараз неможливо. По-перше, силовики тепер інші. По-друге, у багатьох нинішніх нардепів немає системного бізнесу, тобто їх нема за що чіпляти. Вони поки що не займаються ні бурштином, ні контрабандою, ні чимсь іншим протизаконним, та й їхні діти нічого поки що не накоїли.

По суті, зараз немає ніяких об’єднавчих чинників, які б поєднували всіх депутатів Слуги народу, у майбутньому. Тому розшарування є неминучим. Вже зараз певна частина депутатів орієнтується на Зеленського, частина – на оточення Зеленського, зокрема, Андрія Богдана, частина – на уряд, зокрема, на Гончарука, частина – на Верховну Раду, зокрема, Дмитра Разумкова. А ще частина вже починає шукати якісь «зовнішні впливи»...

При цьому інші фракції, в першу чергу, Європейська солідарність, будуть усіляко допомагати цьому розшаруванню в лавах Слуги народу. Тоді й захитається партія більшості. Вже після першого засідання стало зрозумілим, що всі інші фракції будуть намагатися стримувати «слуг», бо вони не хочуть, щоб ця влада була успішною. Їм не важливо, що буде з Україною – їм важливо, щоб Слуга народу не досягнула успіху. Для цього вони не шкодуватимуть грошей, аби хтось депутатів пішов з фракції СН.

А, якщо не буде парламентської більшості, то все почнеться спочатку. І тоді доведеться або домовлятися про коаліцію з іншими фракціями, які мають певні свої апетити, або переобрати Раду. Така думка у Володимира Зеленського, безумовно, виникатиме.

Перша криза в Раді виникне десь через півроку, коли депутати зорієнтуються і їм стане нецікаво просто виконувати команди з Офісу президента. Вони почнуть відчувати себе депутатами, які вже навчилися натискати зелену кнопку і які самі можуть приймати власні рішення та пропонувати правки. Тобто у них станеться «запаморочення від успіхів».

А через два роки почнеться об’єктивна криза Верховної Ради, тому що далеко не всі рішення, які буде змушене приймати нове керівництво, будуть популярними, не всі дії позитивно сприйматимуться суспільством. І хтось повинен буде нести тягар відповідальності за непопулярні рішення.

Наприклад, ті самі Мінські домовленості, які залишилися Зеленському у спадок від Порошенка, доведеться так чи інакше виконувати. Суспільство не сприйматиме цього, і це буде для Зеленського величезною проблемою. До того ж, неминуче будуть роздмухуватися усілякі історичні, культурологічні, мовні та інші проблеми. За два роки усе це досягне такої концентрації, що на це не можна буде не зважати.

Абсолютно зрозуміло, що всередині мегафракції будуть різні підходи до вирішення назрілих проблем. Чи зможуть вони утриматися в рамках внутрішньої фракційної дискусії, чи це вихлюпнеться назовні – побачимо. Швидше за все, вони не зможуть утримати це в таємниці.

Тоді перед Зеленським постане питання – чи не простіше розпустити Раду? Недарма він сам сказав, що розпускати парламент – не страшно. До того ж, якщо перезавантажити Раду, на депутатів та урядовців спишуться всі помилки, а далі можна буде рухатися вперед.

Що саме для Зеленського може стати приводом для ухвалення рішення про розпуск Ради? По-перше, так станеться, якщо Рада тричі не проголосує за ті рішення, які важливі для Офісу президента та Зеленського. Перше голосування проти можна буде пояснити, що щось не склалося, друге таке голосування вже має насторожити, а третє таке голосування розцінюватиметься як саботаж. Для Зеленського це буде сигналом про те, що варто замислитися про діяльність Ради.

По-друге, так станеться, якщо в Раді почне лунати пряма критика дій та намірів президента, якщо критикуватимуться рішення уряду, які були попередньо ініційовані президентом. Це буде приводом для розпуску, бо означатиме, що депутати протистоять Зеленському, а мали б діяти спільно.

По-третє, так станеться, якщо президент побачить, що опозиційні фракції в Раді мають занадто багато демократії, свободи та голосу, а відтак їм вдається протягнути свої власні рішення. Якщо таких випадків буде забагато, Зеленському це однозначно не сподобається, бо він вважає і Європейську солідарність, і Опозиційну платформу – За життя, зокрема, Порошенка та Медведчука, політичними суперниками і особистими ворогами, які не дадуть йому жити і керувати спокійно.

Якщо соціологічні дослідження за рік чи два покажуть, що парламент знову має вкрай низький рейтинг та рівень довіри суспільства, це не буде достатнім приводом для розпуску Ради. Однак це послужить додатковим чинником та аргументацією для суспільства однозначно.

Однак не варто думати, що вибори Ради через два роки і така часта ротація народних депутатів – це погано для держави загалом. Навпаки, для держави це – позитив. Адже в нашій країні існує така тенденція, що люди, які заходять в Раду, починають «пускати коріння» і вже за рік-два більше працюють на себе, ніж на державу. Тому часта ротація – це дуже корисно та ефективно.

Читайте також: Небольшой урок применения "европейских ценностей" в Украине

До речі, у нас уже давно у парламенті немає таких депутатів-розумників, які самостійно розробляють законопроекти, просувають їх, аргументують. За них це роблять помічники та експерти. Загалом, далеко не всі нардепи навіть читають ті законопроекти, які за них підготували. Тому якщо замість одного не надто читаючого і не надто фахового політика прийде інший такий самий, якість законодавчої роботи не постраждає, якщо залишиться група експертів, яка продовжить напрацьовувати законопроекти.

Від зміни депутатів у Раді якість законодавчої влади не постраждає. Зате корупційні ризики суттєво зменшаться. Отже, в цьому є безумовний позитив.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube