У нас зазвичай після ДТП звикли всіх собак вішати на водіїв автомобілів. Досить почитати коментарі під новинами про аварії, щоб переконатися: ще не розібравшись у ситуації, не переглянувши відео з місця події, без слідства й суду розгнівані громадяни звинувачують у всьому водія. А якщо йому ще й не пощастило мати дорогу машину – то він стає винним автоматично.

Про цей парадокс я написав цілий роман (хоча дехто вважає, що він про оперу), а нині хотів би повернутися до цієї теми та сказати кілька слів про інших учасників дорожнього руху. Адже дороги й вулиці – не лише для автомобілів, як про це люблять говорити урбаністи, велосипедисти й пішоходи. Мушу з ними погодитися, але зобов’язаний додати: тоді й правила дорожнього руху – не тільки для водіїв автівок.

Написати про це мене спонукала нещодавна мандрівка між райцентрами, дорога вела через численні села. Був приємний вечір неділі, на землю поволі опускалися розпечені літні сутінки. Зустрічні машини сліпили своїми фарами, і мимоволі хотілося від’їхати якнайдалі вправо своєї смуги. Але там підстерігала небезпека: раз у раз із темряви виринали велосипедисти. У темному одязі, без світловідбивачів і ліхтарів, вони виникали просто з нізвідки, робили незрозумілі маневри, повертали й об’їжджали перешкоди без жодних сигналів. Нерідко це були люди напідпитку або аж такі п’яні, що не могли адекватно керувати велосипедом. Самогубці!

Так само частими є ситуації, коли в містах велосипедисти проїжджають пішохідні переходи без зупинки. Забуваючи, що пішохідний перехід названий так не просто задля красивого слівця. Річ у тім, що водій автомобіля розраховує, що через пішохідний перехід рухатимуться люди з невисокою швидкістю. Коли ж на перехід вилітає транспортний засіб (велосипед) – це вже зовсім інша ситуація, і тоді водій автомобіля може не встигнути зреагувати чи загальмувати. А скільки разів я бачив на дорозі дітей, що їздили, не тримаючись за кермо руками, або ж піднімали кермо вгору та рухалися тільки на задньому колесі! Проваджу до того, що жоден з учасників дорожнього руху не хоче стати учасником чи винуватцем ДТП. Але й не всі учасники дорожнього руху, здається, пам’ятають, що в них є не лише права, а й обов’язки.

Читайте також: Як проїхати на велосипеді по 20 країнах Європи та не збанкрутувати – блог мандрівника

Пригадую ситуацію, що трапилася кілька років тому з моїм знайомим у Варшаві. Його зупинила поліція, бо він віз свою дівчину на рамі велосипеда, тобто – відповідно до законів – на необладнаному для перевезення пасажирів транспортному засобі. Під час перевірки документів, запримітивши, що в хлопця трохи плутається язик, поліцейські перевірили його ще й на рівень алкоголю. У підсумку він заплатив штраф (майже 100 євро!) та отримав заборону на керування велосипедом на шість місяців! Додам також, що в Польщі існує штраф за їзду на велосипеді й одночасну розмову по мобільному телефону (50 євро), за їзду по тротуару (10 євро) й чіпляння за інші транспортні засоби з метою буксирування (20 євро). До речі, в Польщі дитина віком від 10 до 18 років для їзди на велосипеді громадськими дорогами мусить мати щось на кшталт прав – "карту роверову". Видають її тільки після здачі відповідних тестів та іспиту.

Мені здається, що й Україні давно пора впорядкувати рух велосипедистів, посилити до них вимоги й частіше перевіряти. І це стосується не тільки дітей, а й усіх інших щасливих володарів велосипедів. Думаю, що перевірка велосипедистів на стан алкогольного сп’яніння, штрафи за відсутність світловідбивачів і фар, обов’язкові тести на знання правил дорожнього руху (хоче бути учасником руху на дорозі – здай правила!) суттєво покращили б ситуацію з безпекою на дорогах. Адже кожен учасник дорожнього руху має передусім одну ціль – доїхати в пункт призначення цілим і неушкодженим. А для цього всі учасники руху мають знати не тільки свої права, а й виконувати свої обов’язки.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube