Голова парламентського комітету у закордонних справах Богдан Яременко зазначив, що Україна не може відмовитися від Мінських домовленостей щодо врегулювання ситуації на Донбасі, однак може трансформувати їх. 

Передусім Мінські домовленості укладалися із порушенням українського законодавства і, з точки зору міжнародного права, не є обов’язковими до виконання винятково для України. Однак мантру про безальтернативність Мінських домовленостей Петро Порошенко повторював протягом усієї президентської каденції.  

У Мінських домовленостях є певна логіка. Зокрема, ними в якості першочергового кроку пропонується припинення вогню, потім – розведення сил і техніки, а вже потім – політичний діалог і політичні кроки. 

Однак протягом п’яти років ми мали змогу переконатися, що така схема не працює. Причина – проста: у конфліктуючих сторін є власні інтереси і ресурси задля реалізації своїх інтересів. Не зважаючи на санкції, міжнародний тиск та втрати, які завдають Росії окуповані нею українські території, РФ все одно продовжує тиснути на Україну, аби досягнути власної мети.  Мети зараз у Росії дві. Перша – повернення України під вплив Росії, бо сам по собі Донбас Москві не потрібен. Друга – Україна хоча б де-факто має відмовитися від Криму. Росія не сподівається, що Україна забуде про Крим у юридичній площині, але прагне, щоб де-факто офіційний Київ не торкався цього питання. 

Читайте також: Мінський процес має винятково імітаційний характер – Портников

Тому питання зараз полягає не у необхідності трансформації Мінських домовленостей чи зміни форматів переговорів, а в тому, що Росія має зрозуміти: продовження нинішньої політики Кремля щодо України є контпродуктивним, тому потрібно шукати вихід із нинішньої ситуації. 

Крім того, Мінські домовленості не працюють через те, що Росія не визначається ними як сторона конфлікту. Росія продовжує наполягати, що в цій історії вона є лише посередником, а воюють «трактористи і шахтарі» з одного боку та "фашисти" та "київська хунта" – з іншого. 

Насправді це – велика проблема. Всі розуміють, що, не дивлячись на спроби росіян переконати в тому, що «іхтамнєт», на Донбасі воюють саме російські збройні сили, а штаб розташований аж ніяк не в Донецьку, а в Ростові-на-Дону. Навіть якщо хтось спочатку і вірив, що на Донбасі діють повстанці, за п’ять років вже сотні разів можна було переконатися, що це не так, бо за п’ять років у «повстанців» уже давно не було б ані пального, ані зброї, ані боєприпасів. 

Власне, проблема в тому, що і досі не створені такі умови, за яких Росія би вважала, що далі не може продовжувати агресію і не може нав’язати свою волю Україні, а тому потрібно шукати інший шлях. 

Згадайте, як об’єднувалася Німеччина. Це сталося в умовах, коли Радянський Союз почав сипатися, і економічно вже не був здатним підтримувати країн Європи, зокрема, частини Німеччини. Поки що Росія не є такою слабкою, як свого часу СРСР, аби відмовитися від своїх амбіцій по утриманню під контролем територій інших країн. Ті протести, які відбувалися в Москві, не досягнули рівня, який би загрожував путінському режиму. Отже, питання сьогодні – не в зміні формулювання Мінських домовленостей, а у створенні відповідних умов, в яких би Росія зрозуміла, що їй вигідніше відмовитися від окупованих українських земель. 

Однак, якщо Київ погодиться «розмовляти з нашими громадянами», як того вимагає Москва, це багато що вирішить. Принаймні Росія стане більш гнучкою, тому що, таким чином, всю відповідальність за війну перекладе на Україну. А потім Москва почала би реалізовувати власні інтереси за допомогою своїх маріонеток, яких би вдалося просунути в політичну площину України.  Зеленський сказав дуже хорошу фразу – мовляв, для того, щоб захищати своїх громадян, йому не потрібно змінювати українське законодавство. Такі слова суперечать тому, на чому наполягають росіяни, зокрема, що Україна має змінити Конституцію та фактично надати право вето російським маріонеткам, аби Кремль міг впливати на безпекову та зовнішню політику нашої держави. 

Безумовно, будь-яким спробам трансформації чи видозміни Мінських домовленостей Росія буде противитися. Вона не дасть цього зробити. Коли Зеленський заговорив про необхідність залучення до переговорів Сполучених Штатів Америки, у Москві відповіли, що в цьому немає потреби. Позицію Росії підтримав і президент Франції пан Макрон (у нього суттєвий брак успіхів у внутрішній політиці Франції, тому він хоче компенсувати це зовнішньополітичними перемогами). Відтак, Росія не допустить зміни формату і домовленостей, адже, якщо до перемовин приєднаються американці, то певні трюки росіян не пройдуть. Тож Росія і далі наполягатиме на тому, що Україна повинна "почути Донбас".

Читайте також: Зеленський досі ніяк не збагне самої сутності російсько-української війни

Більше того, навіть якщо Мінські домовленості будуть змінені, вони навряд чи стануть більш ефективними та приведуть нас до встановлення миру в Україні та поверненню наших територій. Адже, як я вже говорив, існують стратегічні інтереси Російської Федерації щодо України, і вони не змінилися. Російська політична еліта та більшість росіян погоджуються з тим, що Росія не може відпустити Україну, не може дозволити, аби наша країна стала членом ЄС і НАТО. І це – ключовий момент. 

Тому питання не в тому, як виписані документи, а в тому, що росіяни готові продовжувати свою агресію в різних формах. Адже війна триває не тільки в Донецьку і Луганську, але й у Криму, де наших громадян незаконно затримують, а сам Крим перетворений на величезну військову базу, яка становить небезпеку не лише для України, але й для Середземноморського регіону та Близького Сходу. А від зміни формулювань Мінських домовленостей усе це не зміниться. 

Власне, Мінські домовленості певною мірою невигідні і росіянам, оскільки вони визначають чіткий порядок дій: спочатку припинити стріляти, відвести збройні формування, а потім переходити до політичних кроків. Їх такий порядок дій не влаштовує. Тому вони пропонують формулу друга Путіна – Штайнмайера, яка дозволяє дозволяти українців вбивати щодня та зобов’язує Україну внести зміни до Конституцію на догоду Росії. 

Отже, за таких умов нам слід розуміти, що швидке врегулювання конфлікту з Росією є нереальним. Швидке врегулювання можливе лише за умови капітуляції України, що є неприйнятним. А тому це – гра в довгу, кінець якої наразі є непередбачуваним. Сьогодні ми не можемо припустити, чим закінчиться ця війна: чи то Донбас і Крим повернуться до складу України, чи то Росія якимось чином їх визнає, чи то підтримуватиме їх у такому ж стані, як Південну Осетію та Абхазію.

Україні важливо не поступатися власними інтересами в даний момент, тому що такий крок здатен суттєво вплинути на наші стратегічні опції. А ілюзії Зеленського про можливість домовитися з Путіним, думаю, будуть розбиті російською політикою дуже скоро. Він зрештою зрозуміє, що єдиний шлях захистити майбутнє України та припинити війну – це посилення та модернізація нашої держави, починаючи від ЗСУ і закінчуючи нашим суспільним життям, прискорення нашого просування до західних безпекових та економічних структур. От тоді Путін зрозуміє, що його інвестиції у "п’яту колону" не працюють, а відтак він буде змушений шукати інші форми співіснування з Україною.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube