Кінематограф, як і будь-який інший вид мистецтва, переживає епохи, злети і падіння. Колись українські кінороби були метрами в екранному світі.

Сто років тому, у перші десятиліття 1900-х, за п’єсами класиків української літератури Івана Котляревського, Михайла Старицького створювалися шедеври за участі Марії Заньковецької, Віри Холодної, Наталі Ужвій та інших видатних акторок. Потім була Одеська кіностудія, ще пізніше – Олександр Довженко.

По суті, українське кіномистецтво намагалося тримати марку майже століття, але сімдесят років воно не мало ідентичності, було частиною величезної структури під назвою “правильне радянське кіно".

Червоне ярмо впало – гуляй мистецька душа! Але скільки якісних продуктів бачив широкий загал за 28 років Незалежності? Можна порахувати на пальцях. Тут не йдеться про фестивальні фільми, кіно для гуртків за інтересами та іншого андерграундного мистецтва. Питань немає – українські режисери регулярно потрапляють до шорт-листів найпрестижніших фестивалів, стають членами Європейської кіноакадемії.

Але коли йдеться про сучасних вітчизняних творців для широкого загалу хочеться просто похвалити їх за старання, і, можливо, навіть щире бажання створити якісний продукт. Поки виходить, як виходить. Прикро усвідомлювати, що здебільшого українського глядача мають за дурня, хоча ми ж самі і спонсоруємо таке кіно – частина грошей виділяється з держбюджету.

Читайте також: Сім кінопрем'єр, які варті уваги у вересні

Днями міністр культури, молоді і спорту України Володимир Бородянський заявив, що Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики вирішив змінити принципи державного фінансування кіноіндустрії та запровадити рейтингування продюсерів. Так хочуть вдосконалити принципи прозорості фінансування кіна.

Водночас ніякої конкретики – як та хто укладатиме рейтинги, через кого йтимуть державні кошти – немає. Волею-неволею вимальовується корупційна складова.

Наразі в Держкіно є комітет, який вирішує кому давати гроші, а чий сценарій не вартий ні копійки. Схема, до речі, теж прозора: спочатку фахівці обирають гідні уваги кінопроєкти за відкритим конкурсом, цей процес можна подивитися в онлайні, можна прийти і на власні очі побачити, на чий талант виділять гроші з казни.

Бородянський пояснив рішення тим, що за результатами серпневого пітчингу, проведеного Державним агентством з питань кіно, річний ліміт фінансування галузі перевищили втричі – виділили гроші, як на три роки.

За словами міністра, 1,7 мільярда гривень, при річному ліміті у 500 мільйонів – перевищення повноважень радою Держкіно. До того ж, ця сума піде виключно на ігрове кіно та копродукцію, а на документалки, серіали, анімацію грошей вже немає.

12 вересня парламентарі ухвалили закон “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо державної підтримки кінематографії”, покликаний вдосконалювати схему виділення грошей та полегшити життя кіновиробникам.

Зокрема йдеться про збільшення кількості вітчизняних фільмів. Але куди вже більше? Упродовж п’яти років за підтримки Держкіно в Україні з’явилося 173 фільми. На повнометражні картини держава виділила майже 473 мільйони гривень. Із загальної кількості зроблених картин 23 – анімаційні, 67 – ігрові повнометражні, 24 – ігрові короткометражні, 56 – неігрові та три літописні матеріали. Водночас триває робота над 194 новими фільмами.

Читайте також: Українська картина Атлантида отримала приз Венеційського кінофестивалю 2019

У травні знову ж таки Держкіно повідомило, що пів сотні фільмів патріотичного спрямування вийдуть на екрани вже цього року. Але що таке патріотизм в українського кіновиробника? Поки що, ті стрічки, які заявляли про себе як якісне вітчизняне кіно, були сповнені пафосних діалогів-кліше, героїв показували або абсолютним злом, або мучеником за український народ. Показати історичних особистостей як людей кіношники поки не здогадалися.

Питань до митців багато, але такі люди можуть собі дозволити творити – "я художнік, я так віжу". Претензії до кваліфікованих членів ради, людей, які безпосередньо обирають бути цьому фільму чи ні.

Не зрозуміло одне, чому нова схема фінансування нічим не відрізняється від попередньої, за винятком незрозумілого рейтингування режисерів. Звісно ж, кумівства в країні вже немає та і корупцію подолали – можна сміливо заявляти про незалежні та об’єктивні рейтинги.

Повторюся, відбір фільмів справді має бути ретельнішим, але рейтингування митців дуже нагадує поділ на "угодних" і "неугодних" владі письменників у минулому столітті. Цензура підкралася непомітно, а найстрашніше, що це справді вовк в овечій шкурі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube