Щоразу, відвідуючи Болгарію, я згадую прислів’я, що зачіпає водночас сферу птахівництва та міжнародної політики, пише для "Тижня" Юрій Макаров

Це не релікт давнього радянського хамства, йдеться про сучасне сприйняття, причому саме відносно України. Забагато знайомих реалій для простого збігу: від бешкетів податкової до відкатів за тротуарну плитку в центрі столиці, від звичаїв неситих еліт до настроїв місцевого люмпену та пенсіонерів, тільки масштаб грошей трохи менший і членство в ЄС повноцінне. Тож Софія на новинних сайтах і в оглядах аналітиків виблискує вряди-годи, аж ось одразу дві новини, ще й які!

Болгарське МЗС у зв’язку з виставкою в тамтешньому російському посольстві попросило не називати вторгнення радянських військ у вересні 1944 року "звільненням", що, зрозуміло, викликало в Москві неприховану істерику. Негайно після цього було заарештовано двох провідних членів громадського руху "Русофіли" (саме так, це їхня офіційна назва!) за звинуваченням у шпигунстві... здогадайтеся, на чию користь. І все це трапилося напередодні колишнього державного свята 9 вересня – 75-ї річниці комуністичного перевороту на радянських багнетах.

Читайте також: Не анекдот: російські спецслужби насправді так працюють із русофілами

Русофілія має в Болгарії глибоке коріння. Від 1878 року, коли Російська імперія звільнила братів-слов’ян від османського ярма. Щоправда, шляхетний порив Олександра ІІ мав під собою напівпрагматичне, напівпараноїдальне підґрунтя: кінцевою точкою на шляху через Балкани, безумовно, був омріяний Константинополь, про який нав’язливо мріяв кожен "великий білий цар", починаючи з Петра І.

Що ж до трагічного моменту, коли країна стала "16-ю республікою СРСР" (також сумний жарт тих часів), то він із боку болгар не гідний нічого, крім прокльонів. Упродовж цілої Другої світової Болгарія дотримувалася фактичного хиткого нейтралітету, хоча це коштувало їй чималих зусиль. Жоден болгарський вояк не з’явився ані на Східному, ані на Західному фронті, на відміну від сусідньої Румунії, яка брала повноцінну участь у бойових діях на боці Німеччини. Натомість зі "звільненням" почалися звичайні для всіх комуністичних країн процеси: націоналізація, репресії, тотальна залежність від "старшого брата".

От тільки на відміну від деяких товаришів по нещастю з радянського блоку місцеве керівництво запопадливо виконувало всі вказівки й намагалося наввипередки вислужитися перед новим начальством. Під фатальний гриф "БГ" (бивши хора – колишні люди) потрапили автоматично всі колишні підприємці, офіцери, юристи, журналісти, чиновники, подекуди вчителі, письменники, художники, священики, просто люди з вищою освітою. Вони підлягали або ізоляції, або знищенню за радянським зразком, але в стислі терміни. Близько 30 тис. жертв у невеличкій кількамільйонній країні означало ліквідацію національної еліти в повному складі – нам це зрозуміло без додаткових пояснень.

Щодо подальшої внутрішньої та зовнішньої політики аж до 1989 року, то вона вирізнялася не лише неподобствами, а й комічними ексцесами. Маріонетковий уряд без кінця брав у метрополії абсурдні кредити. Наприклад, на створення власної чорної металургії – на бідних рудах, без внутрішніх потреб, без ринків збуту. Золотий запас країни було відправлено "на зберігання" до Москви. Окреме засідання політбюро БКП було справді, не в анекдоті присвячене ініціативі ввійти до складу СРСР на правах союзної республіки. Кремль шляхетну пропозицію відхилив, воно йому нафіг не треба було. 

Читайте також: Не просто миру. Якої перемоги над Росією варто прагнути

Із соціалізму Болгарія вийшла злиденною та деморалізованою, але проросійські кадри та проросійські настрої панували тут до останнього. І тільки нещодавній розпад правлячої коаліції, з якої з галасом евакуювалася ультраправа, вона ж, як годиться, москво­центрична "Атака", порушив дух болота. "Національний фронт визволення Болгарії" та "Громадяни за європейський розвиток Болгарії" відчутно дрейфонули в бік Заходу. Ну нарешті! Країна переозброює свої ВПС американськими F-16, а прем’єр Бойко Борисов підкреслює курс на ЄС і НАТО. Кінець роману? Схоже. Русофільство стає не престижним вінтажем, а нічим не виправданою архаїкою. Особливо на тлі досліджень громадської думки, які показують найвищий рівень підтримки населенням Євросоюзу в цілому регіоні.

А ось першоджерело. Фрагмент заяви МЗС із офіційного сайта: "Сумнівна історична теза "звільнення"… є втручанням у внутрішньополітичні суперечки… Довгострокові наслідки [радянської окупації] ті самі, що й для інших країн Східної Європи, які потрапили в радянську зону впливу: 45 років керування тоталітарним режимом, який спирався на більшовистсько-лєнінський варіант комуністичної ідеології".

О, і ще: заарештовані "русофіли" готувалися розгортати мережу культурних центрів і скуповувати ЗМІ. 

З одужанням, браття!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube