Припустимо, ви запросили до ресторану на ділову зустріч важливого іноземного інвестора. Але як тільки ви почали обідати, з’ясувалося, що по столу постійно бігають таргани. Чи надовго інвестор залишиться в такому ресторані?

Не поспішайте казати «ні». Хтось таки залишиться. Той, кому подобається, що в ресторані дешево наливають горілку. Або той, хто хоче поцупити срібні виделки. Іншими словами – не найкращі з інвесторів.

Таким рестораном є сьогоднішня Україна. А таргани в ньому – проблеми із захистом прав інтелектуальної власності. Це питання гігієни бізнесу. Якщо гігієна відсутня – бізнес брудний. І приваблює він таких самих брудних інвесторів.

Багато українських посадовців досі плутають терміни IT (information technologies) та IP (intellectual property). Вони відрізняються однією літерою, але мають дуже велику різницю. До речі, в структурі МВС колись був спеціалізований підрозділ по злочинам у галузі ІР. В 2014 році його ліквідували, залишивши тільки IT-підрозділ, що бореться з кіберзлочинами. Чесно кажучи, здебільшого правоохоронці взагалі не вважають справжнім злочином порушення прав інтелектуальної власності. Ну що тут такого – це ж не дати комусь по голові і не вкрасти телефон.

В Україні досі відсутній спеціалізований суд з питань захисту прав інтелектуальної власності. Суддя загальної юрисдикції зранку слухає справу про ДТП, вдень – про розлучення, а ввечері – про інтелектуальну власність. І ще 15 справ різної тематики. Такий суддя перетворюється на філіал вікторини «Що? Де? Коли?». Працювати з IP так не можна. Ці справи – дуже специфічні.

Ефективним додатковим інструментом міг би стати Антимонопольний комітет. Але зараз він розглядає дуже мало справ, пов’язаних з ІР. Адже бізнес знає: одне тільки прийняття заяви до розгляду там може тривати близько 90 днів! А потім ще роки на розгляд.

Читайте також: Права людини – людям

З усіх державних органів, задіяних у захисті IP, більш-менш нормально працює хіба що митниця. Але їх повноваження та функції доволі обмежені. Вони зупиняють на кордоні товари за певними ознаками, а потім вступають в дію правоохоронні органи та суди.

При цьому на папері у нас все ще доволі непогане законодавство з питань інтелектуальної власності – свого часу, на початку 2000-х, воно було одним з найкращих у Європі. Але коли доходить до його реалізації, починаються великі питання.

На жаль, у нас мало хто розуміє, що ІР – це стратегічний показник. Мені дуже подобається, коли я бачу зростання кількості поданих заявок на патенти і торговельні марки. Тому що реєстр патентів – це класний інструмент економічного прогнозування, який у нас ніхто не використовує. Проаналізувавши патенти в тій чи іншій галузі, динаміку подання відповідних заявок, можна спрогнозувати стратегічний інтерес іноземного інвестора до такої галузі в Україні, розвитку технологій у ній.

Що ж робити? Простої відповіді немає. Є довгострокова і послідовна робота.

Перший крок – освіта. Наприклад, коли Південна Корея перетворювалася з аграрної країни на високотехнологічну, багатьох талановитих корейців за державний кошт направляли вчитися до США під зобов’язання повернутися додому. І це спрацювало.

Освіта дасть можливість перейти до другого кроку – побудови системи професійного менеджменту. Кадри вирішують дуже багато. Сьогодні профільні державні керівники не є фахівцями з інтелектуальної власності. Така ситуація склалася ще за часів Кучми, і з тих пір нічого не змінювалось.

На початку 2000-х, коли була створена Державна служба інтелектуальної власності, головою цієї організації стала людина з освітою у галузі сільського господарства. На зборах трудового колективу він деколи міг дозволити собі використовувати професійну лексику на кшталт «у нас падёж заявок». Думаєте, його швидко звільнили? Де там! Він протримався на посаді близько 10 років.

Не краща ситуація і в «Укрпатенті»– державному підприємстві, що перевіряє заявки. З 2014 року зарплата експертів суттєво не змінилася. Кваліфіковані, вузькоспеціалізовані, фактично унікальні кадри вимушені шукати кращі можливості працевлаштування. На їх місце беруть випускників вузів. Якість роботи постійно падає.

Читайте також: Уявна альтернатива етиці "доброго життя"

Третій крок – спеціалізований суд. Антикорупційні суди – це майже завжди epic fail в інших країнах світу, але я не можу назвати приклад провального IP-суду: це успішні проекти в усіх країнах світу, де вони є. Одна лише заява про створення в Україні такого суду приємно вразила багатьох інвесторів та професіоналів за кордоном. Спеціалізований суд має складатися з суддів, які будуть знати все про інтелектуальну власність. На жаль, поки що процес створення суду призупинився.

Четвертий етап – це правоохоронні органи та приватне слідство. В усьому світі є приватні детективи, які працюють на правовласників. Зібрані ними докази враховуються судом на рівні з тими, які зібрані правоохоронними органами. У нас так не можна. А це був би вихід, бо сьогодні однієї поліції мало: вони завантажені, в них немає ресурсів і знань.

Суспільство повинно постійно отримувати сигнали: порушення прав інтелектуальної власності – це не просто злочин. Це злочин, за який карають

Нарешті, п’ятий етап – комунікації. Суспільство повинно постійно отримувати сигнали: порушення прав інтелектуальної власності – це не просто злочин. Це злочин, за який карають. Навіть за нинішньої недолугої системи захисту IP в Україні є позитивні кейси.

Цього літа ми виграли суд для нашого клієнта. Вони вклали багато грошей та зусиль у просування препарату від головного болю «Цитрамон-Дарниця». А конкуренти вирішили виїхати у них «на шиї», створивши дуже схожу біло-зелену упаковку для свого лікарського засобу «Цитрамон-Здоров'я». Процес був складним і тривалим, але врешті решт суд відмінив державну реєстрацію препарату «Цитрамон-Здоров'я».

Ситуація зміниться, якщо послідовно робити усі ці кроки. Інакше ми будемо бігати по нашому ресторану з капцем і щоразу радісно рапортувати про кожного вбитого таргана.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram