Весна 2005. Перший візит Президента Ющенка до Туркменістану, критично важливі переговори про поставки газу. РФ в цей час вже планує заблокувати Ашгабаду весь транзит в треті країни, щоб за бартер чи низькою ціною скуповувати все на кордон й залишитися монополістом. Украінська делегація маневрує, десь підігруючи Туркменбаші, десь показуючи норов, захищаючи наші національні інтереси.

Мета одна – диверсифікувати закупки енергоносіїв, позбутися енергетичної залежності від Москви. Прес-конференція. Ритуальні пару питань. Повно російських камер, їм слова не даємо. Дівчата – журналістки з Інтерфаксу і УНІАН запитують Ющенка і Ніязова про підсумки, поставки, ціну і обсяги, все за протоколом, візит видався вдалим.

І тут.... з-за камер виходить журналіст СТБ Сергій Андрушко і запитує в Віктора Ющенка, як, мовляв, демократу, сидиться поряд з останнім диктатором і тираном. Потім звертається до самого Туркменбаши з запитанням про політичних в‘язнів і катування.

Читайте також: Прес-секретарка Мендель штовхнула журналіста, який хотів поставити запитання президенту. ВІДЕО

Російські телеканали пожвавлено стрекочуть, записують цю феєрію, що розбудила навіть мух в позолоченому палаці ньюсултана. Ющенко щось говорить, що для нас демократія – цінність на всіх континентах, Туркменбаши пропонує Андрушку разом піти в тюрми, подивитися що там все не так погано, там корупціонери і ворюги, а не опозиція.

Я в цей момент найбільше хочу Андрушка чимсь тріснути (соррі), уявляючи вечірню феєрію російських телеканалів. Але в той же час думаю, що треба не забути забрати його і оператора в літак на Київ, без екскурсій в місцеві буцегарні):

Я не помилилася в своїх прогнозах – російські телеканали потім пару тижнів крутили не так відповіді Ющенка і Туркменбаши, як запитання Андрушка.

РФ, до речі, до кінця року таки дотиснула Туркменістан і стала викупати весь газ на кордоні. Звичайно, прес- конференція тут була ні до чого, так склалися обставини, я ж ще рік вислуховувала від членів делегаціі про феєричні запитання пулу. А росіяни вміють використовувати в своїх економічних війнах будь-який фон, й тоді вони донесли Туркменбаші, що запитання було ледь не сплановане...

Ми з Сергієм ще довго при зустрічах поверталися до тієї історії і дискусіі про непростий вибір, який нерідко стоїть перед журналістом: про що варто питати на різних міжнародних заходах й за яких обставин. Про роботу пулу і в полях, поле для маневру і інші інформаційні тактики.

Читайте також: У Зеленського назвали "чутками" інформацію про відставку Богдана

Наші погляди не завжди співпадали, але я чітко розуміла, що він відстоює свою позицію і право на отримання інформаціі, як журналіст, я ж говорю з позиції прес-секретаря, в якого інший функціонал і інші комунікативні задачі, з позиції захисту.

Але наші взаємини завжди будувалися на взаємоповазі і, ключове, повазі до професії. Ми могли тролити одне одного, але точно не штовхати.

Й так, й Андрушко, і Лещенко, і всі інші журналісти, звичайно, і далі приходили на прес-конференції Президента Ющенка й могли поставити йому запитання.

Іноді в ці хвилини в мене все стискалося всередині, й мені здавалося, що вони некоректні і несправедливі. Але, як говорив ВАЮ (Віктор Андрійович Ющенко - ред.) – все це була наша ціна за демократію.

Прес-секретар не повинен кидатися на пресу. Цим він робить погану послугу своєму керівнику. Говорю це як щиру пораду, з власного, теж дуже непростого досвіду комунікаційних успіхів і помилок.

Задача прес-секретаря – допомогати своєму Офісу, а не руйнувати взаємини зі ЗМІ.

Р.S. Колись з Сашою Мартиненком жартували, що треба створити клуб прес-секретарів президентів. Можливо, в цьому жарті щось і є, й такий обмін думками убезпечив би від певних комунікаційних помилок краще, ніж будь-які штучностворені ради.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube