Албанець у п’ятницю йде в мечеть, але в неділю про всяк випадок зазирає в церкву або костел – каже тамтешнє народне прислів’я. Нам зазвичай албанці уявляються мусульманами. Але це не зовсім так. Я б навіть наважився припустити, що релігія для албанців не має першорядного значення й уже точно не є наріжним каменем ідентичності. Принаймні однієї визначальної для народу релігії в Албанії немає.

Більшість тут справді становлять мусульмани (понад 60%), але також багато християн (у сумі понад 30%) та атеїстів. Серед мусульман переважають суніти, далі йдуть бекташі – члени суфійського ордену, що тяжіє до шиїзму, але запозичив багато рис та обрядів у християнства. Варто додати, що мусульманство в Албанії (як і скрізь на Балканах) – переважно не фанатичне, місцеві мусульмани залюбки вживають алкоголь, можуть їсти свинину й не дуже суворо дотримуються посту під час Рамадану. Серед християн більшість становлять католики, на другому місці – православні, також є греко-католики та протестанти.

Читайте також: Декомунізація по-албанськи. ФОТО

Християнство прийшло в Албанію дуже рано, ще в часи Римської імперії. Пізніше ближчий до Константинополя південь країни опинився переважно під впливом православ’я, а північ – католицизму. Але християнство в Албанії, особливо в гірських поселеннях, співіснувало й перепліталося з народними віруваннями, древнім поганством, воно ніколи не було тут надто сильним.

Тож коли прийшли османи, їм не склало труднощів розпочати ісламізацію. І багато албанців – перш за все із практичних міркувань, але й через те, що їхня віра в християнського Бога не була глибокою – присягнули на вірність Аллахові. Що не завадило цьому народові дати світові один із символів сучасного католицизму – Мати Терезу, яка була хоч і народженою у Скоп’є, але албанкою.

Є в албанській столиці Тірані надзвичайно цікава будівля – мавзолей комуністичного диктатора Енвера Ходжі. Тобто не сам мавзолей, бо це скромна бетонно-скляна пірамідка, а ставлення до нього албанців. Коли помер Ходжа, люди ненавиділи його – за ізоляцію, репресії та бідність, що межувала з голодом. Тому після падіння комунізму його мавзолей перетворився на смітник і туалет у центрі міста. Він досі десь такий вигляд і має – із розбитими шибками й обписаний графіті. Навколо збираються безхатьки, підлітки, які тут ховаються з першими сигаретами, й пияки. Це місце також облюбували бездомні пси, яких в Албанії безліч.

Читайте також: Наші козаки на сербських берегах: Михайло Рамач і його Дунай

В історії цієї піраміди можна розгледіти символічне значення. Отож? після смерті Ходжі родина диктатора й партійна верхівка хотіли поховати його в мавзолеї, але мавзолей іще треба було збудувати, тож ідею відклали в часі. Крім того, албанські народні вірування змушували пересічних людей украй вороже ставитися до муміфікації: непохований труп лютого диктатора (як він пасує столиці з назвою Тірана!) перетворювався в масовій свідомості на образ безсмертного вампіра. Щоб уникнути таких асоціацій, партія пишно й із почестями таки поховала свого кривавого лідера в землю, на елітному кладовищі.

Але мавзолей також збудували й відкрили через три роки – щоправда, без тіла Ходжі, а просто як музей. Фейковий  мавзолей і середньовічні забобони, як і бажання все це хитро поєднати, досить красномовно ілюструють менталітет албанців. О Албаніє!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube