MENU

Наші козаки на сербських берегах: Михайло Рамач і його Дунай

2673 0

Спекотного липневого дня ми з Михайлом Рамачем виходимо на набережну Дунаю в сербському місті Новий Сад. Виходимо, щоби трохи позакидати спінінги й порозмовляти в спокої. Температура настільки висока, що про рибу й мріяти годі. Але тільки наївні можуть вірити, що риболовля – це про рибу. Насамперед це спосіб спілкування: з природою, собою, друзями.

Отож, виходимо на широченну бетонну набережну, Рамач показує мені велетенський напис "Крим – це Україна". Мовляв, хтось у цій проросійській Сербії, у цьому Новому Саді, де кілька років тому відкрили кафе "Путін", вийшов уночі на цей бетон і навмисно написав проукраїнське гасло. Хоча Михайло Рамач мені тоді так і не зізнався, але сумнівів мало – зробити це міг тільки він.

Читайте також: Серби – росіяни Балкан?

Бо живе одразу над Дунаєм, біля Петроварадинської фортеці. На риболовлю йому пішки йти три хвилини. Тому прокидається вдосвіта й першим ділом – на річку. На його рідну ріку, адже неподалік цих місць, у межиріччі Тиси й Дунаю, він і виріс. Михайло Рамач належить до бачванських (регіон у сербській провінції Воєводины) руснаків, найдавнішої української діаспори, що понад 270 років тому пересилалася в ці краї з нинішнього Закарпаття та східної Словаччини. Руснаки, як називають вони себе самі, або ж русини, як називають їх інші, зберегли свою мову та греко-католицьку віру, створили чудову літературу, розвинули науку (є серед цієї 15-тисячної меншини навіть академік!), але переважно це жителі кількох сіл, що живуть із роботи на землі.

Михайло Рамач – один із найвідоміших русинів у Сербії, авторитетний журналіст, який був головним редактором трьох великих сербських газет. Крім того, вже десятиліттями він дописує до багатьох українських ЗМІ, а в Белґраді друкує статті про Україну. У часи Мілошевича пан Михайло був одним із найопозиційніших журналістів країни, ситуація була настільки напруженою, що виявилося безпечнішим відправити доньку Ану-Марію на навчання на історичну батьківщину – в Україну. Вона теж пішла слідами батька, стала журналісткою та співпрацює з "Радіо Свобода".

Але після цікавого й часом навіть драматичного життя Михайло Рамач вийшов на пенсію і тепер свій час присвячує двом улюбленим справам: риболовлі й писанню. Пише вірші, есеї, прозу й публіцистику. Час від час перекладає щось із української. Прокидається ще затемна, виходить на Дунай, ловить рибу, а потім повертається додому, читає і пише. Остання його книжка – "Дунайська рапсодія". Це історія Дунаю від його витоків до устя з фокусом на "сербській" частині річки. Від кельтів – через бомбардування трьох новосадських мостів літаками НАТО у 1999 році – до сучасних днів. Приватна історія, бо Дунай є не просто темою для автора, він є частиною його життя.

Читайте також: Книжка не так про політику, як про звичайне щоденне життя

Скільки кораблів пропливало рікою двісті років тому, які вантажі перевозилися, як кораблі тягнули раби й коні, як змінив життя на Дунаї винахід парового двигуна, як потужну річку заганяли в лещата гідроелектростанції, як берегами ріки ширилася ненависть і починалися війни, як протилежні береги ставали кордонами новоутворених держав, яка риба водиться в цій воді – у книжці Рамача ви прочитаєте про все. Це своєрідна енциклопедія дунайського знання, плід багаторічних досліджень, наполегливої роботи й – головне – любові. Любові людини, що виросла й живе над Дунаєм.

Того липневого дня я вдав, що повірив Рамачеві, буцімто напис про український Крим написав не він. Але дивлячись, як Михайло знімає свою кепку й махає нею, коли Дунаєм пропливає корабель під українським прапором, розумієш – є наші козаки і на сербських берегах!

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Андрій ЛЮБКА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини