Україна є однією з найменш зарегульованих країн з точки зору відкритості для іноземних інвестицій. Чи добре це, пише в блозі нВ.Бізнес Тімур Бондарєв.

Це провокативне питання я все частіше ставлю собі останнім часом. Давайте пошукаємо відповідь на нього разом.

Упродовж багатьох років наша компанія супроводжує угоди злиття та поглинання в різних секторах економіки з учасниками як в Україні, так і в багатьох юрисдикціях світу. Мій досвід роботи по закордонних транзакціях свідчить, що, всупереч поширеній думці, Україна є однією з найменш зарегульованих країн з точки зору відкритості для іноземних інвестицій. Беззаперечно, ми маємо питання щодо верховенства права та поваги до закону в цілому, але у сфері доступу інвесторів до українських активів та відкритості економіки, я готовий доводити, що ми є однією з найліберальніших економік світу.

В країнах, що відповідально ставляться до власної національної безпеки (США, Китай, Японія, до речі, Росія, тощо), крім відомого Україні інструменту погодження транзакції з антимонопольним відомством, існує процедура так званої перевірки іноземного інвестора та впливу відповідної угоди на національну безпеку.

В ЄС також вже декілька років триває величезна робота в цій сфері. Більшість країн — його членів вже імплементували механізми контролю та допустимості іноземних інвестицій, а на рівні об'єднання створюються відповідні уніфіковані інструменти.

Таким чином, навіть якщо угода щодо певних активів з точки зору антимонопольного законодавства не викликає сумнівів, проте має потенційний негативний вплив на національну безпеку, угода блокується та не відбувається. Випадків на практиці чимало.

Читайте також: Гончарук окреслив строки підписання нової програми співпраці з МВФ

Наслідки нехтування цим регулюванням, наприклад, в США, є дуже значними: недійсність угоди та штраф, що дорівнює вартості транзакції.

Деякі країни пішли ще далі. Наприклад, в Австрії до цих пір для придбання нерухомості іноземцю треба отримувати дозвіл від спеціального земельного органу, й регуляторна практика є зовсім різна.

Увага, у сферу регулювання потрапляють не тільки активи, які є в публічній власності, але й приватні активи, перехід контролю щодо яких відбувається за прямими та опосередкованими транзакціями. Тобто, навіть факт переходу контролю щодо приватних та публічних (акції яких обертаються на біржі) компаній, які згідно із відповідним регулюванням потенційно можуть мати вплив на національну безпеку, повинен проходити перевірку на предмет відповідності інтересам національної безпеки.

Що ми маємо в Україні

У випадку, якщо актив a priori знаходиться на ринку та може бути об'єктом угоди (тобто, не є в переліку активів, що не підлягають приватизації/передачі в оренду за законодавством), то після погодження комерційних умов угод, єдиною регуляторною перешкодою на шляху інвестора до закриття угоди є українське антимонопольне відомство, процедура отримання дозволу якого в останні роки стала більш прозорою, передбачуваною та зрозумілою. Практика відомства у цій сфері все більше наближається до кращих світових практик, хоча, звичайно, ще виникає багато питань.

Так, нещодавно, законодавець наділив АМКУ невластивими йому повноваженнями блокувати угоди у випадках, коли в периметрі транзакції є особи, що знаходяться в українському санкційному списку. В той же час, думаю, це не є вірним шляхом та ці «політичні» повноваження не мають нічого спільного з антимонопольним регулюванням, ускладнюють роботу відомства та є лише замилюванням очей.

Проаналізуємо історію

Україна увійшла в еру незалежності як одна з наймогутніших держав світу в індустріальному та оборонному сенсі, успадкувавши значні активи від СРСР. Поступово ми втратили більшість переваг, які б могли суттєво полегшити наше життя на світовій арені.

Ми добровільно позбавились ядерної зброї, щоб задовольнити бажання іноземних партнерів та позбавити їх головного болю. Головний біль отримали всі українці. Ми дуже добре бачимо наслідки цього рішення: наші «партнери — гаранти» сплять міцно, а Україна втратила контроль щодо частини власної території, а наших співвітчизників вбивають на сході.

В Україні пройшла хвиля приватизації та величезна кількість активів стратегічного значення змінили державних власників на приватних. Цілі сегменти економіки перейшли до рук російських підприємств, деякі з яких до цих пір контролюються державою, з якою ми знаходимось у стані війни.

На порядку денному нового уряду та президента ми маємо масивну програму роздержавлення економіки та відкриття ринку землі. Йдеться про унікальні активи, які, на моє переконання, мають велике значення для національної безпеки України та регіону в цілому. Я також переконаний, що саме завдяки тому, що держава тримає в руках ключі до цих активів, з нами ще розмовляють та роблять вигляд, що доля України комусь цікава. Як тільки відбудеться перехід права власності, риторика зміниться, й нам буде дуже важко отримати право голосу під час різноманітних важливих розмов на міжнародному рівні.

Читайте також: МВФ поставив Зеленському два завдання. Хто переможе – президент чи друг Коломойського?

Цікаво, до речі, що наші іноземні партнери постійно нагадують нам про термінову необхідність роздержавлення економіки, відкриття ринку землі, тощо. В той же час я не пригадую, щоб хтось наполегливо радив нам створити систему контролю за іноземними інвестиціями. При цьому більшість наших так званих «партнерів — гарантів» має ці питання на власному порядку денному. Трохи нагадує історію з українською ядерною зброєю, чи ні?

Do not understand me wrong, я великий прихильник ліберального суспільства, вірю в іноземні інвестиції та в цілому підтримую приватизацію та створення ринку землі, не в останню чергу тому, що держава щодня розписується у власній неспроможності ефективно управляти майном, відповідні активи кожен день втрачають свою вартість та конкурентоспроможність. Я не розумію, як країна може швидко розвиватись та досягати поставлених цілей без іноземних інвестицій. Більше того, я вважаю, що глибина приватизації повинна бути більш значною, та приватні інвестиції повинні бути залучені в тих секторах, які традиційно були «закріплені» за державою, — залізниця, оборона, пенітенціарні заклади, охорона здоров’я, тощо.

В той же час я лише хочу, щоб держава нарешті, з урахуванням помилок минулого та кращого міжнародного досвіду, більш відповідально, прозоро та системно поставилась до питання національної безпеки, для того, щоб в майбутньому не вдаватись до непопулярних політичних кроків на кшталт останньої історії з «Мотор Січ».

Свого часу наша економіка та безпека потрапили під контроль Росії. Сьогодні ми активно запрошуємо Китай інвестувати у всіх секторах економіки, тоді як багато держав протягом останніх років прискіпливо переглядають програми партнерства із цією державою. Згадаємо конфлікт, що триває між США та Китаєм. Я особисто нічого не маю проти цієї країни та багато працюю з інвесторами з Піднебесної. В той же час постійно ставлю собі питання: чи є на рівні держави впевненість, що саме з цією країною ми можемо розбудовувати масштабне довгострокове партнерство в багатьох сферах?

Отже, наступні кроки

На мою думку, розмови щодо приватизації та відкриття ринку землі треба починати виключно після створення відповідної ефективної системи контролю за іноземними інвестиціями. Не треба винаходити велосипед, варто лише взяти на озброєння кращі світові практики. Така система в США вдосконалювалась упродовж останніх 30 років та враховує більшість помилок, виявлених під час функціонування режиму. Можна брати за основу європейський досвід. Тут також було докладено величезну кількість експертних зусиль, тож дієвий механізм може бути створений у стислі строки.

Я вже чую істерику різних «популістів — реформаторів», що подібна нова система ускладнюватиме життя бізнесу, стримуватиме інвесторів, тощо. Але друзі, йдеться про безпеку нації та наших дітей, саме тому, на мою думку, ми можемо відкласти десятки інших реформ, але ж в цьому напрямку не може бути компромісів й створення відповідного механізму вже давно на часі.

Наостанок хочу нагадати фразу відомого політика та державного діяча Англії ХІХ сторіччя, лорда Пальмерстона, яка, на мою думку, дуже гарно та стисло передає сенс викладеного вище: «У нас немає незмінних союзників, у нас немає вічних ворогів. Тільки наші інтереси незмінні та вічні, й наш обов’язок — наслідувати їм». Пану Пальмерстону, до речі, належить вислів «…як важко жити, коли з Росією ніхто не воює».

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube