Усі ці роки санкції залишались маркером зовнішньої політики України, свідоцтвом наявності міжнародної підтримки. Та їх ефективність водночас під питанням

Введення санкцій у 2014 році мало на меті знизити дестабілізуючий потенціал Росії, покращити становище України, а також надіслати сигнал про ціну майбутньої ескалації. З різним ступенем успіху, але всі цілі були досягнуті. Разом із тим подальша траєкторія санкційного режиму ставала дедалі складнішою: збиття літака MH17 над окупованою частиною території України, дії Росії в Сирії, спроби втручання в американські вибори — всі ці епізоди розширювали та ускладнювали санкційний режим.

Питання зняття чи послаблення санкцій проти Росії вже час від часу виникають на порядку денному держав, що їх ввели. Можна припустити, що надалі попит на подібну риторику зростатиме, принаймні в деяких державах, знаходячи все більшу політичну підтримку та схвалення суспільної думки. Крім проросійських симпатій існують також і спільні інтереси. Приміром, в енергетичній чи торгівельній сферах: події навколо проекту Північний потік-2 вказують на те, що прагматичні міркування окремих держав можуть також ставати загрозою єдності санкційного фронту.

Читайте также: Будь-яка відмова від санкційного тиску на РФ може призвести до лихих наслідків

Враховуючи це, дискусія про умови послаблення санкцій має стати важливою частиною всього механізму санкційного режиму.

По-перше, будь-яке послаблення санкцій має бути прив’язано до конкретних кроків, які робитиме Росія в напрямку компенсації шкоди, завданої міжнародній безпеці. Послаблення чи зняття санкцій без достатніх підстав надіслало би надто зрозумілий сигнал всім тим, хто схоче кинути виклик залишкам світового порядку в майбутньому.

По-друге, розпочинати послаблення краще з дипломатичних санкцій, а завершувати фінансовими. Проти Росії наразі діють санкції чотирьох типів: торгівельні, фінансові, персональні/корпоративні та дипломатичні. Санкції ЄС продовжуються кожні півроку, і здебільшого це продовження обумовлюється відсутністю прогресу в конфлікті на сході України. У США питання антиросійських санкцій є частиною довгострокової російської політики: самі санкції є різноманітними, розгалуженими та пов’язаними не лише з Україною, а механізм їх змін чи виконання залежить від взаємодії Білого дому й Конгресу.

По-третє, санкції, що не стосуються Криму, мають бути прив’язані до прогресу в рамках виконання Мінських домовленостей. Якщо розглядати санкції як спосіб дещо покращити переговорні позиції України в асиметричному конфлікті з Росією, то вони мають залишатися, доки Москва не піде на поступки.

Санкції можуть бути посилені, зокрема, проти російських банківських установ, особливо тих, що фінансують підривну, агітаційну діяльність чи підтримують джерела загроз кібернетичній безпеці. Крім цього, з огляду на загострення ситуації в басейнах Чорного та Азовського морів, можна розглянути окремий пакет секторальних санкцій, спрямований проти російської суднобудівної промисловості.

З іншого боку, санкції, пов’язані зі системою SWIFT чи суверенним боргом РФ, що останнім часом часто стає предметом різних обговорень, навряд чи мають шанси на успіх. Росія має незначний обсяг державного боргу відносно ВНП, а також значний профіцит торгівельного балансу (більше 130 млрд доларів США) й стабільне джерело валютних надходжень через експорт енергоносіїв.

Читайте також: США розширили санкції проти Росії

Крім того, санкції можна зробити більш дієвими, змінивши процедурні та організаційні моменти. Наприклад, повернувши посаду координатора санаційної політики у Державному департаменті, чи створивши нову посаду з подібними повноваженнями.

Санкції як інструмент «between wars and words» залишаються єдиним способом здійснення тиску на зовнішню політику Росії і водночас обмеження її руйнівного для міжнародної безпеки потенціалу. Сильна сторона санкцій полягає в їх гнучкості й широті діапазону, в той час як ключова слабкість — у незначній силі впливу на процес прийняття рішень в Москві.

У вересні 2019 року Міжнародний центр перспективних досліджень, Український інститут майбутнього, польська неурядова ініціатива «Санкції 2020», Інститут світової політики та низки інших аналітичних центрів здійснив дослідження «Санкції проти Росії». Опираючись на цю роботу, враховуючи досвід більше як п’яти років застосування санкцій проти Росії майже чотирма десятками держав, а також теоретичні нюанси застосування санкційних режимів у міжнародній практиці останніх трьох десятиліть, можна запропонувати наступні рекомендації:

1. Обрати основною метою санкційного режиму підвищення ціни застосування сили в порушення міжнародних норм для Росії.

2. Активніше й ширше використовувати погрози. Погрози розширити чи поглибити санкції здатні зберігати вплив на процес прийняття рішень, і при цьому є менш затратним інструментом для тих країн, що санкції вводять. Зрозуміло, що нові санкції все ж мають з’являтися, аби подальші погрози сприймалися всерйоз.

3. Визначити оптимальні характеристики санкційного режиму. Поки що акцент зроблено на цільових санкціях, зокрема персональних. Цього недостатньо. Діапазон санкцій охоплює обмеження імпорту та експорту, фінансові обмеження, тарифи, ембарго, квоти та нетарифні бар'єри — всі ці заходи мають бути на порядку денному. Варто включити санкції у довгострокове планування та звернути увагу на можливі геополітичні наслідки.

4. Краще підтримувати більш змістовний діалог між державами-партнерами, включно із Україною.

5. Краще тримати санкції різноманітними та продовжувати їх періодично. Поєднання санкцій різних типів дозволить здійснювати більш системний вплив на російську політику.

6. Доносити населенню Росії, що а) санкції ефективніші, ніж здається, б) російські контрсанкції шкодять самим росіянам. Важливим завданням є запобігти спробам влади перетворити санкції проти Росії на спосіб зміцнення режиму.

7. Застосування санкцій — інструменту складного, часом суперечливого, а з урахуванням асиметрії українсько-російських відносин досить дорогого — має бути елементом двох стратегій: врегулювання конфлікту на сході України та визначення формату відносин з Росією.

8. Стратегічно управління конфліктом на сході України може бути спрямоване на евакуацію російського впливу у всіх формах, що супроводжуватиметься розв’язанням суперечностей в українському політичному просторі та відкриє шлях до постконфліктного врегулювання.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube