«Все на краще», — повторюєш собі у черговій критичній ситуації. Але коли оприлюднили перемовини президента США Трампа з президентом України Володимиром Зеленським, це не спрацювало. Бо що тут може бути на краще?

Очевидно, що розраховувати на реальну підтримку Білого дому в захисті від Росії — годі. Та й президент України в телефонній розмові виглядає, м’яко кажучи, не дуже гідно: підтакує, намагається сподобатися, негативно говорить про лідерів Німеччини й Франції та американську посолку в Україні.

Це удар по відносинах із Заходом? Сварка з Демократичною партією США? Токсичність українського питання для американського політикуму?

І поки аналітикині з Вашингтона пишуть мені зі співчуттям: «Він не міг інакше, з Трампом говорять так», з’являється повідомлення про відставку спецпредставника США з питань України Курта Волкера — людини, якій все ж довіряли.

Читайте також: Чому політична криза у США є шансом для українців

Події розгортаються далі, і от публікуються смс: адвоката Трампа Джуліані — він ставить умовою першої зустрічі українського лідера з Трампом вимогу вплутати в корупційний скандал свого політичного опонента — колишнього віцепрезидента Джо Байдена.

Далі — більше. Оприлюднюють смс-обмін представника США в Європі з Куртом Волкером і радником Зеленського Андрієм Єрмаком. А потім ще й реакцію повіреного США в Україні й експосла Вільяма Тейлора.

Попри всю неприємність підглядання за чужим листуванням, таки трохи заспокоюєшся: українська влада усіляко намагалася викрутитися.

Розмові 25 липня 2019 року передували доволі однозначні сигнали від низки ключових високопосадовців США, що Україні з Джуліані треба рахуватися. Тому у Зеленського є більше виправдань, чому він говорив з Трампом в такому тоні.

Та й упродовж майже двох місяців після сумнозвісної розмови зрештою не було прес-конференції, на якій би Зеленський зробив те, що від нього хотів Трамп: «розглянув» розслідування проти Байдена (його не існує) чи втручання України у вибори у США (якого теж не було принаймні через те, що факти, на яких засновується дискурс команди Трампа, не відповідають дійсності.)

Але є речі, які точно не можуть бути «на краще». Одразу після обрання Трампа як у Києві, так і в пострадянських владних кабінетах були ті, хто видихнув з полегшенням. Попри ненадійність Трампа у відносинах з Путіним, стало ясно, що президент США не буде постійно говорити про захист свободи слова і виступати проти порушення прав людини.

Так, Держдеп США продовжував робити заяви і слідкувати за злочинами проти активістів. Але без авторитету президента США.

Читайте також: Как Украине вести себя после скандала в США

Після останнього скандалу Сполучені Штати, які роками фінансували численні програми боротьби з корупцією в Україні і пострадянському просторі, в очах частини українського суспільства і міжнародної спільноти втратили легітимність навіть порушувати ці питання і ставити умови. Навіть дивно, що під посольством США немає натовпу з гаслами: «Ні тиску на незалежну Україну!», справді виправданими у даній ситуації.

За великим рахунком, часи тиску на владу за принципом «сендвіча» — між західними партнерами, що дають гроші, і громадянським суспільством, якому довіряє Захід, — скінчилися.

Як і мала б зменшитися довіра Зеленського до Заходу.

Йдеться навіть не про те, що Білий дім і не думав узгоджувати з президентом України публікацію розмови, а адвокат Трампа Джуліані навіть не подумав, що, публікуючи в твітері смс радника президента України, варто не оприлюднювати на весь світ його номер телефону.

У серіалі «Слуга народу» президент Голобородько грубо протистоїть цинічним представникам західних організацій. Цей посил з художнього фільму викликав острах західних експертів. Тож всю весну напередодні і під час президентської кампанії ті таки намагалися зрозуміти, що з серіалу — правда. На їхнє щастя, більшість особистих зустрічей із Зеленським показала, що все інакше — жодної неповаги чи недовіри той не демонстрував, навіть навпаки.

Аж ось на другий місяць роботи новий президент, команді якого і так закидають певний цинізм і брак принциповості в доборі кадрів, протиставляючи йому демократичний західний ідеал, вимагаючи від нього прозорості і кристальних чеснот, потрапляє в реальну конспірологічну історію.

А зовнішні партнери грають брудно і не за правилами: президент США використовує свою посаду з особистою політичною метою, тиснучи на президента іншої країни, яка перебуває в стані війни. За таких обставин будь-яка критика з-за океану чи навіть Європи, скажімо, щодо ексадвоката Ігоря Коломойського Андрія Богдана, який обійняв ключову посаду в Україні, звучить як подвійний стандарт.

Бо хто посміє сказати, що Трамп має позбутися дискредитованого Джуліані?

Чи український президент має чомусь дотримуватися більш ідеалістичної кадрової політики, аніж Трамп?

Втрата морального орієнтиру для України і ситуації, яку можна було б адаптувати, пояснивши, що в світі таки існують правила гри, має довготривалу шкоду. І тут жодного «на краще».

Можливо, Зеленський зрозуміє, що глибоко стурбована Європа (хоча є принциповішою і обережнішою в комунікаціях) таки надійніший і порядніший союзник, ніж Вашингтон із Трампом у кріслі.

От тільки тут підключилися і українські любителі теорії змов, які намагаються створити конспірологічну хмару довкола «формули Штайнмаєра», Мінських угоди чи діяльності ОБСЄ. Всього того, що насправді аж ніяк не було засекреченим і в деталях чого при бажанні можна було розбиратися усі ці чотири роки.

Тож можливо, таки піддавшись на тиск українського експертного середовища, яке постало проти Мінських угод, Зеленський — якщо успіху в переговорах в Нормадському форматі не буде — погодиться на думку, що «і німці з французами хочуть втягнути Україну в якусь незрозумілу угоду з Росією, щоб просто скасувати санкції, які заважають працювати їхнім компаніям».  

«Але принаймні український президент виглядає краще за американського», — читаю мейл від ще однієї впливової колумністки. У короткій перспективі це, певно, на краще. Але це більше говорить про Америку, яку ми втратили, аніж про нас.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube