MENU

Лагідна декомунізація: старі пам'ятники із новим змістом

284 0

Пам’ятник більшовицькому військовому діячеві Миколі Щорсу в КиєвіПам’ятник більшовицькому військовому діячеві Миколі Щорсу в Києві. Невідомі відпиляли частину правої передньої ноги статуї коня

Пам’ятники попередніх епох надаються не лише до демонтажу, але й до переосмислення. З огляду на це, в рамках декомунізації, варто подумати про те, як надати монументам радянської доби нового змісту. Позитивний досвід у цій галузі маємо як власний, так і закордонний.

Останніми днями довелося почути-прочитати чимало критичних відгуків з приводу того, що пам’ятник українському радянському воєначальникові Миколі Щорсу звільнили від риштувань, якими його прикрили після ухвалення закону про декомунізацію. Мовляв, варто його нарешті демонтувати, пише у рубриці Точка зору на сайті "Радіо Свобода" Дмитро Шурхало.

Справді, більшовицький комдив Щорс, якого кінорежисер Олександр Довженко за дорученням Йосифа Сталіна прославив у фільмі (більшовицький диктатор волів побачити «українського Чапаєва»), ніяк не вписується в сучасне розуміння Української революції 1917–1921 років у ролі гідного увіковічення персонажа.

Між тим, пам’ятники минулої епохи надаються не лише до демонтажу, але й до переосмислення. І тут є над чим поміркувати.

Переосмислені монументи – досвід Риги і Києва

Візьмемо приміром Латвію – державу, яка вже пройшла через декомунізацію, але щодо пам’ятників там це зробили максимально лагідно. Зокрема, в Ризі радянський пам’ятник Червоним Латиським стрільцям не знесли, а перейменували – тепер це просто пам’ятник Латиським стрільцям 1915–1920 років. Ну, а те, що вони інколи змінювали колір – на цьому не акцентують (хіба мало хто тоді вдавався до мімікрії). Їх вшановують не за те, що в якийсь час вони почервоніли. Адже історія цього національного збройного формування не зводиться лише до того, що вони були ленінськими преторіанцями і в січні 1919-го принесли на своїх багнетах більшовицьку владу.

Пам'ятник латиським стрільцям у Ризі

Зрештою, у на є власний досвід надання старим пам’ятникам нового змісту. Наприклад, добре відомий пам’ятник гетьманові Богдану Хмельницькому на Софійському майдані столиці. Зараз мало хто згадає, що ініціаторами його зведення виступали вірнопіддані малороси, а тому постамент прикрашала табличка «Богдану Хмельницкому. Единая Недѣлимая Россія».

Поштова листівка із пам’ятником гетьману України Богдану Хмельницькому в Києві, близько 1910 року

Але, попри такий первинний зміст, у революційну епоху 1917–1921 років пам’ятник зносити не стали. З постаменту зняли одіозну табличку – і старий пам’ятник цілком вписався в нову історико-політичну парадигму!

Чесно кажучи, не знаю, як надати нового змісту пам’ятнику Щорсові. На відміну від латиських стрільців, він надто персоніфікований; на відміну від гетьмана Хмельницького – надто одіозний і однозначний. Натомість цілком надається до набуття нового змісту інший київський пам’ятник – Учасникам Січневого повстання 1918 року чи то Гармата на Арсенальній.

Пам’ятник біля заводу «Арсенал» із написом, облитим червоною фарбою, який був до неофіційної декомунізації монументу в червні 2019 року. Київ, 26 червня 2017 року

Свого часу тепер уже ексочільник Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович виступав за його демонтаж, проте не склалося. Між тим, пам’ятник по-своєму гарний, а головне – саме із таких гармат петлюрівські гайдамаки обстрілювали бунтівний «Арсенал», перед тим як взяти його штурмом. Це якраз той випадок, коли варто змінити напис на постаменті – і пам’ятник набуде нового змісту! Ідея настільки очевидна і назріла, що в червні цього року активісти націоналістичних сил вже почепили до постаменту табличку із новим текстом. Залишається легітимізувати таке «перезавантаження», можливо, знайшовши менш заідеологізовані формулювання.

Читайте також: Декомунізація та людина. Три історії, що демонструють, як це важливо

Монумент біля заводу «Арсенал» в Києві після неофіційної декомунізації пам’ятника в червні 2019 року

Архітектурний вимір історичної пам’яті

Історична пам’ять – це не лише пам’ятники чи меморіальні дошки, а й збережений історичний ландшафт чи бодай окремі будівлі, які є не лише пам’ятками архітектури, а й пам’ятками історії. З огляду на це варто зазначити, що праворуч від пам'ятника Щорсу потихеньку руйнується пам’ятка архітектури і раритетна історична будівля.

Тут було Міністерство шляхів УНР і Української держави. Тут готували антигетьманське повстання і створили Директорію УНР. Із добою Української революції 1917–1921 ця будівля пов’язана не менше, ніж Будинок учителя, де засідала Центральна Рада. Але зараз цю будівлю доводять до аварійного стану і руйнації. Ще пару років – і на її місці може вирости багатоповерхівка.

Будівля колишнього Міністерства шляхів (тоді Бібіковський бульвар, 34, зараз – бульвар Тараса Шевченка, 34), де напередодні антигетьманського повстання зібралися його керівники і вирішили утворити свій керівний орган – Директорію УНР.

Читайте також: Декомунізація – ключовий крок трансформації України. ВІДЕО

Звісно, збереження пам’яток архітектури – це компетенція Міністерства культури. Але збереження окремих раритетних будівель – це й питання політики історичної пам’яті. Зараз доля раритетної будівлі видається важливішою за долю одіозного вершника. Адже ще пару років – і раритетну будівлю ми можемо втратити, а Щорс від нас нікуди не поскаче.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Дмитро ШУРХАЛО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини