MENU

Українці світу: як війна змінила масштаби та характер еміграції

476 0

Пошук кращого місця для життя і роботи штовхали багатьох наших земляків до того, щоб залишити рідну землю в кінці ХІХ на початку ХХ століть. Але саме масштабні збройні конфлікти на українській землі в роки Першої світової, Української революції та Другої світової війни спричинили відтік з України мільйонів мешканців.

Серед них ті, хто творили основу українського національного руху - політики, інтелектуали, діячі культури. Виїхавши за межі України вони рятували не лише своє життя, але й здобутки національного руху.

Про це на власній сторінці у Facrbook пише історик, народний депутат Володимир В'ятрович, інформує UAINFO.org.

Породжені війнами хвилі еміграції мали виразно політичний характер. Люди полишали Україну й вірили: це тимчасово. Зберігали ідентичність. Працювали заради політичного і культурного розвитку.

Читайте також: Хвиля міграції з України знову зростає

Вони хотіли зберегти Україну за межами України, бо на рідній землі це було неможливо. Там запанував терор.

І їм це вдалося.

Як і усім емігрантам, доводилося вирішувати проблеми виживання - шукати роботу в чужій країні, можливості для навчання дітей. Але вони знайшли час і можливості для розвитку громадських та політичних ініціатив.

Після поразки Української революції 1917-1921 років діяв уряд Української Народної Республіки в екзилі (у вигнанні) - спочатку в Польщі, потім у Франції та США.

Після Другої світової війни запрацювало Закордонне представництво Української головної визвольної ради. Це був парламент воюючої України, створений у 1944 році.

Українські політики на еміграції зуміли поставити українське питання на міжнародний порядок денний. Десятиліття їхньої роботи допомогли міжнародному визнанню України у 1991 році, коли відновили незалежність. Завдяки діаспорі не повторився початок ХХ століття, коли світ не підтримував українців у боротьбі за свободу. Тепер про нас знали й шанували за відвагу і наполегливість.

Десятки громадських організацій діаспори у 1967 році у Нью-Йорку об‘єднали зусилля й створили Світовий конгрес вільних українців. Конгрес став потужним лобістом українських інтересів у Західній Європі, Північній Америці та Австралії. Західні політики змушені були прислухатися до вимог організованого світового українства, ухвалювати потрібні українцям рішення.

Діячі Закордонних частин ОУН об’єднали зусилля народів, які потрапили під панування комуністів. Створений ними в 1946 році Антибольшевицький блок народів включав албанців, білорусів, болгар, вірмен, грузинів, естонців, латвійців, литовців, словаків, туркменів, угорців, хорватів, чехів.

Голова Блоку Ярослав Стецько зустрічався з очільниками багатьох держав, і не лише західних. Він шукав союзників у боротьбі з комунізмом і на Сході. У 1955 році Стецько відвідав Тайвань, де мав переговори із його лідером Чан Кайші.

Але українці діаспори займалися не лише політичними справами. Вони створювали наукові та культурні установи, підтримували роботу давніших українських інституцій.

Одним із центрів став Український вільний університет, створений у 1921 році. Він діяв спершу у Відні, згодом у Празі, а після Другої світової і дотепер — у Мюнхені. Продовжило роботу на еміграції засноване ще в 1873 році Наукове товариство ім. Шевченка. Ця структура стала по суті незалежною Академією Наук України. Її намагалися ліквідувати після приєднання Галичини до СРСР. Та невдало - по завершенні Другої світової філії працювали у Західній Європі, США, Канаді, Австралії.

Митрополит греко-католицької церкви Йосип Сліпий, який відбув 18 років ГУЛАГу, вийшов на волю й заснував у Римі Український католицький університет у 1963 році.

У Торонто 1973 року колишні вояки Української повстанської армії створили видавництво «Літопис УПА», яке друкувало документи та спогади про боротьбу повстанців. Серія на сьогодні нараховує вже понад 100 книг і є найбільшим джерельним проєктом в українській історіографії.

Щоб зацікавити науковців світу українською проблематикою діаспорянам вдалося створити спеціальні інституції в рамках престижних університетів. В 1973 році постав Український науковий інститут Гарвардського університету. Через три роки створено Канадський інститут українознавчих студій Альбертського університету.

Українці діаспори провели низку масштабних інформаційних кампаній, які з одного боку мобілізували їх самих, не давали забути про коріння, з іншого - привертали увагу світу до України.

Кампанія до 50 ліття Голодомору увінчалася важливими публікаціями і пам’ятниками. І головне — було створено спеціальну комісію Конгресу США на чолі з Джеймсом Мейсом. Саме результати її роботи заклали основи міжнародного визнання Голодомору геноцидом.

Міжнародна кампанія до 1000 ліття хрещення Русі у 1988 році на весь світ вголос заявила про українську історію давньої держави, спадщину якої сотні років намагається вкрасти Росія.

Частина створених у діаспорі установ продовжили роботу в еміграції і після 1991-го. Деякі почали чи продовжили діяти в Україні: до Львова повернулося Наукове товариство імені Шевченка, переїхав Український католицький університет, тут досі видають томи «Літопису УПА».

22 серпня 1992 року Президент УНР в екзилі Микола Плав'юк передав у Києві грамоту Державного центру УНР Президентові України Леоніду Кравчуку. Так було визнано, що українська держава, проголошена 24 серпня 1991 року, є правонаступницею Української Народної Республіки. На жаль, аби сама незалежна Україна почала вважати себе спадкоємицею УНР, знадобилось ще понад двадцять років. Переломним став аж початок війни з Росією.

Масштабне російське вторгнення спровокувало нову хвилю еміграції. За оцінками Агентства ООН у справах біженців, понад 9,5 мільйона людей перетнули кордон України. Майже 4 млн українців подали документи на тимчасове проживання в сусідніх країнах. Найбільше — у Польщі.

За масштабами ситуація справді нагадує те, що робилося сто років тому та після Другої світової.

Але є вирішальний чинник, який визначає різницю. Цей чинник — українська держава. Її не було тоді, але вона стоїть сьогодні, попри колосальні зусилля Кремля її повалити. Попри побоювання наших союзників, що ми не витримаємо тиску Росії.

Читайте також: До 5 млн людей можуть не повернутися до України, – демограф

Мільйони українців включилися у захист держави. Тисячі повернулися з еміграції після 24 лютого. Станом на 21 березня майже 400 тисяч громадян України перетнули кордон на в'їзд. Переважна більшість — чоловіки.

Ще більше тих, хто допомагає захисникам. Це українці з цілого світу. Це цілий український світ, який зупиняє наступ «руского міра».

Цей український світ нині споряджає українську армію, проводить акції на підтримку України по всьому світу, спонукає політиків своїх країн активніше допомагати нашій державі, приймає і допомагає влаштуватися тим, кого війна вигнала з домівок. Ця єдність українців усього світу — запорука того, що ми переможемо. Біженці, які опинилися в Європі та Америці, повернуться додому, як і ті кого насильно вивезла Росія.

І всі ми разом, українці в Україні та з поза її межами, почнемо відбудову своєї держави. Бо українська держава — найефективніший інструмент для захисту української нації, захисту усіх українців, куди б не закинула їх доля.

Підписуйся на сторінки UAINFO FacebookTelegramTwitterYouTube

Володимир В"ЯТРОВИЧ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини