MENU

Місце, яке обрав би Бог, якби вирішив відпочити від небесної праці. ФОТО

1785 0

Ходить Бог. Якщо Бог вирішив би відпочити від небесної праці, він пішов у село. А де ж ще відпочивати, як не в селі?

Місто – то ізвічна, незбагненна та гамірна колотнеча. Бо там кожну секунду, щось у очі сліпить, у вуха лящить, штовхає, насідає, щемить з усіх боків, давить у груди. Який там, к бісу, відпочинок у тому місті. То, якби Бог вирішив відпочити, він пішов би у село.

Він зійшов би з небесної драбини десь на при кінці села. Там, де тиша спить у очеретах. Там, де вітер перегукується з птахами, де зелені поля немовлятами лежать між ярами й смокчуть земні груди. Там, куди ховаються веселки та звідкіля приходять дощі.

Ось саме там, біля старої верби, що певно пам’ятає створення світу, він би й ступив на землю. Перевів подих. Перехрестився б на дорожній хрест, яким увінчано початок та кінець села. Поправив би на хресті рушника та віночок з квітів. Ще раз поглянув на небо, мовляв, тихо там, не балувати без мене, й пішов би у село.

Тихо. Неспішно. Як звичайний подорожній. Вдивляючись у подвір’я. Роздивляючись навкруги. Дивуючись різноманіттю різнотрав’я та різноквіття, якими господині вимальовують свої подвір’я, наче вправний художник, що пензлями створює свій власний світ. Мабуть тому у селі, що не двір, то картина, яка дивує, зачаровує та змінюється залежно від пори року.

Читайте також: Дземброня – село, що розташовувалося серед хмар

Коли б гості не завітали у село, вони завжди будуть вражені його красою.

Навіть зима на селі не має монохрому. Чорне й біле завжди прикрашене зеленим – де інде на гілках яворів розквітла омела, пагорби тонуть у величі сосен, а біля колодязю вартує ялівець.

А як зійде Бог на землю навесні, то весна у селі чарує подорожніх пролісками, першоцвітами, рястом, гіацинтами, тюльпанами, крокусами, півоніям, жасмином, півниками, рожевим мигдалем, білими хмаринками бузинового цвіту та бузковим серпанком, які уквітчують садиби, мальовничо вписуючись поміж курників, хлівів, ягідників, яблунь, та поораних грядок.

Читайте також: Серед крутих Карпатських гір та Чорного Черемоша – унікальне місце України

Літо – це мальви, висока бариня, яку ще чомусь називають кучерявою, чудернацький портулак, васильки, ромашки, волошки, чорнобривці, вишукані гладіолуси, лілії й троянди. Яке село без трояндових кущів? А майори? Яскраві майори майорять навіть між помідорів та гарбузиння, обрамляючи межу городу, садиб та вузеньких грядок.

Осінь на селі більш червона та рожева, ніж золота. Ні, й золота достатньо летить під ноги з беріз, абрикосів, кленків та акації. Але майже кожне подвір’я завито червоніючим від туманів та перших приморозків дівочим виноградом, прикрашене палаючим сумахом та витонченою калиною. А ще, рожеві сріблясті жоржини. Та чи жоржини це? Може це й не квіти, а тумани й серпанки, що сховались у садку від вітру, або зашарені хмаринки, які зацілувало вранішнє сонце.
То коли б Господь не зійшов в село, йому буде гарно.

А ще йому буде добре. Бо добра на селі, хоч греблю гати.

Кожен, хто зустрінеться – посміхнеться, скаже добре слово, спитає чи не потрібна допомога, зупиниться, щоб вислухати.

– Вітаю! – з посмішкою.

– Дякую! – з щирістю.

– Хай Бог допомагає! – з вірою.

Йде Бог через те добро, й світло йому, й тепло йому, й радісно йому, бо:

– Бог у поміч! – бажають люди Богу.

– Гарного дня! – вітаються люди з Богом.

– Доброго дня! – посміхаються йому незнайомі.

– Хай щастить! – розкривають люди Богу світи.

Саме таке добро зростає у селі. То дзен села. То його закон. То його молитва. То сутність його буття.

Бо кожен, хто йде по твоїй землі без зброї, тому й Бог у поміч й день гарний, й кухлик колодязної солодкої води з посмішкою господині та сонця.

Й сяде Господь десь у затінку вишні чи липи, на лавчину біля чиєїсь садиби – можливо й моєї – заплющить очі, глибоко, смакуючи, на повні груди вдихне солодке повітря, настояне на отій квітучій амброзії, викоханій вітром – бузку, жасмині, акації, півоніях та трояндах – вслухається у сільську тишу, в якій гармонічно тане спів півня, ґелґотання гусей, дитячий сміх та воркотіння трактору на полі, й посміхнеться кудись до себе або у Всесвіт…

Можливо тому так й живе село. Затишно. Казково. У житі та волошках. У півоніях та чорнобривцях. Розквітаючи на весні. Достигаючи серпневими яблуками та зорями. В серпанках та росах. З добром та в любові. Як отой зачарований світ, де зупинився час.

Бо кожен, хто живе тут, знає – коли Бог, втомившись від небесних турбот вирішить таки відпочити, він прийде сюди, у село.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Олена СТЕПОВА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини