Минуло лише два місяці, а українські педагоги вже вийшли на маніфестацію. Це рекорд. Не було ще жодного уряду, жодного парламенту, яким би за такий короткий проміжок роботи так вдалося консолідувати терплячих педагогів проти себе.

Причина акції протесту зрозуміла – це продовження політики попередньої влади. Шкода, що нова команда МОН та КМУ не зробили висновків з поразки на виборах Гройсмана та Гриневич. Попри їхні гучні заяви щодо прориву в освітній царині і мільярди гривень, які спрямовувались в освіту, українці висловили їм недовіру своїми бюлетенями.

До освіти в нашій країні дотичні всі: хтось працює в освіті, хтось навчається, у когось навчаються діти, онуки, а для когось школа – єдиний осередок культури та знань у селі. І що ж вдалося зробити попередньому уряду, і що мають намір продовжити теперішні депутати та урядовці: 1) оптимізація (читай: закриття) навчальних закладів на селі; 2) зубожіння педагогічних працівників; 3) створення умов, за яких абітурієнти все частіше обирають ВНЗ Польщі та інших країн, ніж вітчизняні.

Зрозуміло, що всі ці питання повністю розкрити в фейсбучному дописі неможливо. Проте спробую. Напередодні акції протесту ми у своєму колективі обговорювали питання, які непокоять освітян. Київська школа, а на першому плані – хвилювання за сільських дітей, за українські села. Для нас не пусті слова: "Є школа – є село, є майбутнє".

Читайте також: Невже у нас знову будуть "центризми совка" замість європейських університетів?

На тлі проштовхування законів щодо продажу українських земель так звана оптимізація шкіл виглядає зачисткою територій та підготовкою їх на продаж. При цьому, прикриваючись ніби турботою про дітей, урядовці позбавляють цих самих дітей права на навчання, адже за відсутності нормальних доріг діти не зможуть добиратися до шкіл.

Шкільний автобус – то добре, але ми мали кілька років шкільний автобус, що підвозив дітей з прилеглих селищ до нашої школи. Багато було проблем: то тендер не проведено, то водій захворів, то автобус зламався, то дорогу розмило. Десь третину часу того автобусу не було.

Отже, з огляду на відсутність транспортної інфраструктури та недовіру населення щодо намірів уряду стосовно продажу землі, необхідно накласти мораторій на закриття сільських шкіл. При цьому освітня субвенція має бути такою, щоб класи з наповненість понад 5 учнів могли б повноцінно функціонувати, як це і передбачено чинним законодавством.

Наступним важливим питанням є зубожіння українських освітян. Це зроблено штучно КМУ шляхом руйнування Єдиної тарифної сітки та ігноруванням вимог статті 61 ЗУ "Про освіту". Єдина тарифна сітка була розроблена таким чином, щоб працівники отримували диференційовану ставку (посадовий оклад), у залежності від складності виконуваної роботи, освіти, кваліфікації, займаної посади. І мінімальна ставка мала б бути на рівні мінімальної заробітної плати, а далі вона б збільшувалася б на визначений коефіцієнт. Утім, попередній уряд зробив так, що працівники без кваліфікації і висококваліфіковані працівники мають мінімальну заробітну плату. Це, безумовно, є порушенням Конституції України.

Нам постійно кажуть, що немає грошей на збільшення зарплат освітянам. Безумовно, немає. І ми розуміємо, чому. Так хочуть ті, від кого це залежить. Це вони встановлюють зарплати суддям та керівникам державних корпорацій, це вони "кришують" бурштинову мафію і вирубування лісів, Укрспирт та митницю. Це вони створили мережу приватних навчальних закладів, де за шалені гроші навчають своїх дітей. Там педагоги працюють у належних умовах, там діти навчаються у належних умовах.

Нещодавно в мережі було оголошення, шукали вчителя початкових класів в приватну школу на Печерську: у класі працює два вчителі одночасно, кількість учнів до 20, зарплата від 15 000 гривень, при цьому співбесіду для зарахування на навчання має пройти не лише дитина, а й вся родина, бо на навчання приймається дитина з родини, яка має відповідати певним критеріям. Можемо порівняти зі звичайною школою: до 35 учнів, один учитель, зарплата від 4 300 до 5 200 гривень. (За рамками цього посту залишу свої емоції та думки з приводу шкіл для еліти та плебсу, можете залишити свої в коментарях).

Отже, перший крок, який міг би зробити уряд, – це повноцінне відновлення дії Єдиної тарифної сітки. Це був би справедливий крок стосовно не лише освітян, а й усіх бюджетників.

Наступним кроком мала б бути подальша диференціація учительської праці. Мова про доплати. Доплати дуже поширені в структурах заробітних плат працівників. Є вони в урядовців, депутатів, військових, лікарів. І тільки з вчителів депутати їх пропонують зняти. При цьому якось чіткої позиції з цього приводу від очільниці МОН не вдалось почути. Можливо, пані міністерка не дуже добре розуміє, що доплата встановлюється за конкретне виконання додаткових обов'язків, наприклад, за класне керівництво або за перевірку зошитів.

Попередня очільниця МОН часто говорила, що гроші будуть ходити за дитиною. Отже, чим більше учнів у школі, тим краще буде забезпечення цієї школи, тим якісніші послуги будуть отримувати учні. На сьогодні цього немає. Учитель однаково отримує за проведений урок і тоді, коли в класі навчається 5 учнів, і коли в класі 38 дітей. При цьому не має значення, чи викладає він предмет на рівні стандарту, чи на профільному.

Мені видається, що це є не справедливим, адже вчитель витрачає значно більше ресурсів (часу на підготовку, сил на проведення), працюючи у великому чи профільному класі. Ну і оскільки гроші мають ходити за дитиною, то і вчитель має отримувати більшу зарплату, якщо вчить більше дітей.

Отже, я пропоную ввести додаткові доплати: 1) за викладання предметів на профільному чи поглибленому рівнях – 10 відсотків у початкових класах: 15 відсотків – у середніх, 20 відсотків – у старших; 2) за збільшення учнів у класах: від 11 до 15 учнів – 20 відсотків, від 16 до 20 учнів – 25 відсотків, від 21 до 25 учнів – 30 відсотків, від 26 до 30 учнів – 35 відсотків, понад 30 учнів – 40 відсотків.

Окремо треба сказати про молодих вчителів, які не мають ніякої підтримки від держави. Можна було б запровадити сертифікацію для випускників ВНЗ, яку б зараховували як комплексне випускне випробування, та давала б майбутньому молодому вчителю надбавку до посадового окладу 20 відсотків на 3 роки.

Читайте також: Замовлення на зміни в економіці освіти немає, є лише бажання по-новому ділити та переділювати – освітянин

Третьою основною проблемою є виїзд з країни молоді. Іноземні ВНЗ залюбки приймають на навчання наших випускників шкіл. У ВНЗ Польщі, Німеччини українські юнаки та дівчата можуть навчатися як безкоштовно, так і за помірну плату. На жаль, у наших ВНЗ вартість контрактного навчання невиправдано висока. Складається враження, що кожного студента-контрактника навчають індивідуально, хоча по факту вони навчаються потоками по 200 і більше студентів. І якщо розділити вартість річного навчання на кількість навчальних днів, то плата за один навчальний день може сягати навіть 800-1000 гривень.

Зрозуміло, що такі ціни невиправдано завищені і змушують абітурієнтів вступати до іноземних ВНЗ. Наступною проблемою при вступі до ВНЗ є оприлюднення правил вступу за кілька місяців до початку вступної кампанії. Підготовка до вступу триває у 10-11 класах, тобто два роки, і обрання профілю навчання в старшій школі не гарантує, що ці предмети будуть у якості вступних випробувань у рік вступу.

Я вважаю, що необхідно визначати вступні випробування так, щоб вони відповідали профілю майбутньої професії, були відомі за кілька років, щоб майбутній абітурієнт цілеспрямовано готувався, щоб умови вступу до ВНЗ не відштовхувати абітурієнтів і не змушували їх виїжджати за кордон.

Ми маємо три основні питання в сучасній вітчизняній освіті, вирішення яких лежить, перш за все, в площині політичної волі. Нова влада працює лише кілька місяців, але освітяни вже піднялися на протест. Кожна родина дотична до освіти, кожного хвилює майбутнє нашої країни. Тож, можновладці, не втрачайте довіру суспільства, поки її маєте.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube