Ми, українці, часто забуваємо своїх талановитих героїв, і згадуємо та визнаємо їх талант, коли людини вже немає. Так сталося і з видатним та талановитим художником-монументалістом Борисом Плаксієм. Його життєвий шлях був тернистим, сповненим боротьби, втрат та розчарувань, але художник не здавався та подарував людству мистецтво, яке і до тепер можна побачити на різних світових виставках.

Про дитинство художника

Батько художника загинув під час Другої світової війни, тому Борис майже не пам'ятав його. Всі клопоти по вихованню трьох дітей лягли на плечі матері. Якось хтось зі знайомих родини приніс хлопчику книгу з репродукціями картин відомих художників, з того часу він почав малювати. Мати Бориса Дора, побачивши таке захоплення сина, привозила з міста – акварельні та олійні фарби.

Початкову освіту Борис здобув у місті Сміла, на Черкащині там і пройшли його дитячі роки. Разом зі старшим братом та молодшою сестрою вони зростали в любові та турботі, мати виховувала в дітях любов до життя.

Про юність

Юнак успішно закінчив школу та поїхав до Дніпра вступати в художнє училище. Потім була служба на флоті, ті роки Борис згадував неохоче. Після служби він остаточно вирішив, що хоче обрати шлях  художника. Борис поїхав до Києва аби вступити до Київського художнього інституту. Майбутній художник вчився в майстерні Трохименка Карпа Дем’яновича відомого київського художника.

Його творчий потенціал швидко набирав оберти та вже за кілька років столичні газети писали про Плаксія як про одного з найперспективніших художників-монументалістів. У підземному переході біля палацу «Україна» тисячі киян могли бачити стелу-мозаїку етнографічно-модерного характеру «Перегук світів» – творіння рук майстра.

Єдина монументальна робота художників і монументалістів Алли Горської, Віктора Зарецького і Бориса Плаксія, що збереглась у Києві.

Борис оформлював найкращі столичні ресторани такі як: «Вітер з України», «Вітряк», «Театральний», «Наталка», «Пролісок», де збиралися відомі діячі культури та мистецтва. Крім того художник займався оформленням Київського молодіжного театру і працював над реставрацією релігійних споруд, Володимирського собору та Софії Київської.

Особисте життя Бориса Плаксія

Зустріч письменника з дружиною відбулася випадково та доленосною. Його дружина Валентина мала дочку від попереднього шлюбу, Борис став для неї турботливим батьком та другом. Незабаром у родини народився син Борис. Зараз Борис відомий режисер.

У той період художник дуже багато працював, адже він готувався до вступу до Союзу художників СРСР, але у квітні 1968 році Борис за власними переконаннями підписав лист-протест 139 патріотів з-поміж української інтелігенції проти наступу ресталінізації.

Читайте також: Генріх Семирадський – титан живопису з України

«Шістдесятники» – це нове покоління української інтелігенції, яка активно себе проявила в культурі та політиці в першій половині 1960-х років. Борис Плаксій був одним із представників течії. Учасники руху виступали на захист національної мови та культури.

Той лист підписала й Алла Горська, відома художниця, і дуже близька подруга Бориса Плаксія, яка трагічно загинула при незрозумілих обставинах.

Алла Горська

«Важке, темне, що виповзало тоді звідусіль, збільшувалась і збільшувалась. Той стан, страшні передчуття майже неможливо передати. Але на Аллі це не відбивалося, я цього не відчував. Вона трималася твердо – тверезості та оптимізму у неї вистачало. Може, таким натурам, як вона, цей «перець» був необхідний в житті. Вона ще більше ставала сама собою. Її переконаність у своїй правоті ставала ще більшою. Каяття і розгубленості не було, навіть після сильних стресів», –  писав Борис. Він дуже важко переживав втрату подруги. Це був дуже непростий період у житті художника. Його було виключено з числа авторів оформлення Музею героїв-молодогвардійців у Краснодоні, Луганської області. Не було більше державних замовлень, публікацій та інтерв’ю.

Було знищено його роботи у кафе «Хрещатий Яр» (90 квадратних метрів українського духовно-культурного життя, у фрагментах від часів Київської Русі і до сьогодення). Його звільнили з Київського монументально-декоративного комбінату Художнього фонду СРСР та роки поневірянь. Плаксій брався за будь-які замовлення, а коли віддавав свої роботи на продаж то навіть підписувався іншим ім’ям.

В 1971 році Борис Плаксій був змушений поїхати на декілька років до Сибіру на заробітки. Це були дуже важкі часи життя митця.

Про ідею 100 портретів борців за Незалежність

Плаксій дуже любив малювати портрети.  У свій час Іван Марчук, видатний український художник, давній друг Плаксія, запросив Бориса до музею-майстерні І.П.Ковалерідзе, де познайомив його із засновником музею Ростиславом Слиньком.

Іван Марчук назвав Бориса Плаксія «художником тисячоліття».

Іван Марчук з під пензля Плаксія

Ростислав Слинько був видатним сценаристом, кінорежисером та директором музею Івана Кавалерідзе. Саме Слинько запропонував Борису намалювати серію портретів найвидатніших борців за Незалежність України. Так Борис Плаксій створив серію картин, який і дотепер виставляється в домі-музеї Івана Кавалерідзе напередодні Дня Незалежності. На портретах відомі постаті такі як: Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Слава Стецько, Алла Горська, Симон Петлюра, Василь Симоненко, Іван Драч, Ніна Матвієнко та інші. Про цю серію було знято документальний фільм «Кредо».

В’ячеслав Чорновіл

Василь Стус

Борис Плаксій все-таки повернувся на роботу в Київський монументально-декоративний комбінат. Плаксію неодноразово пропонували відмовитися від підпису під листом протесту шістдесятих років, але він вперто відмовився.

Читайте також: У Мистецькому Арсеналі відкрили виставку унікальної мисткині із Криворівні. ФОТО

У 1999 році художник отримав почесне звання Заслуженого художника України. Лише на початку 2000-х років Борису запропонували вступити до Союзу художників України. Та Борис із жартами говорив, що прожив уже понад шістдесят років без Спілки та проживе ще скільки йому відведено без неї. У 2007 році  Борис Плаксій став Лауреатом Шевченківської Премії в галузі мистецтва.

Борис Плаксій був не тільки художником, скульптором, живописцем, монументалістом, скульптором, портретистом, ілюстратором, графіком, а й любив працювати з деревом. У місті Кам’янець, і сьогодні у Парку декабристів, біля сорока дерев’яних скульптур на теми Шевченкових творів.  

Не стало художника 19 грудня 2012 року. На згадку по собі Борис Плаксій залишив спадок мистецьких творів, що розлетілися світом.

Пам’ятаймо наших митців!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube