Ностальгія, з якою ми сьогодні згадуємо про Майдан – це туга за щирістю. Звичайно, і під час подій 2013–2014 року ми бачили людей, які намагалися використовувати народний протест заради власної вигоди. Але вони були в безумовній меншості порівняно з усіма тими, хто сприймав Майдан як справжній тріумф національного єднання, як демонстрацію здатності людей проявити свої найкращі вартості – вартості, про які вони до того часу навіть не підозрювали.

Читайте також: "Іронія – зброя слабких". Україна відзначає День Гідності та Свободи

Україна й досі – архаїчна відстала країна, більшість мешканців якої зайняті одним – виживанням. І навіть коли матеріальні проблеми вирішені, з'являється своє житло, а біля будинку – "євробляха", все одно за звичкою продовжують "виживати" й усіма фібрами душі ненавидіти тих, хто живе краще. Але й той, хто живе краще, ненавидить наступного та зневажає того, хто на старому "ланосі". А володар розвалюхи зневажає пасажира метрополітену й ненавидить володаря новенького "мерса". Суспільство виживання й не може бути влаштованим інакше, і ми забудемо про нього не тоді, коли станемо жити ліпше, а тоді, коли поховаємо останнього, який звик і вміє виживати, а не жити.

Але суспільство виживання – це завжди імітація. Імітація активності, добрих намірів, професіоналізму, самої держави. Це обман, зведений в абсолют. Саме тому чесних людей ми не стільки цінуємо, скільки їм співчуваємо. А у владу висуваємо обер-ошуканців, натхненних лицедіїв. І чим більше готовності брехати – тим більше рейтинг, тим вищою є посада. А коли політик намагається говорити нам правду – ми починаємо його ненавидіти з усією відчайдушністю людей, які не хочуть розлучатися зі своєю "матрицею".

Читайте також: П'ять років тому Україна виграла свою першу битву, яка визначила дальший перебіг війни

Але навіть у нашому житті трапляються дні, коли імітувати не виходить. Коли навіть затятий цинік змушений діяти щиро. Коли суспільство чітко розділяється на тих, хто ще здатний відшукати в собі людину, і на відвертих негідників, яких не змінить ніякий біль і ніяка смерть. І коли ти бачиш поруч людей із чистими очима. І ти цінуєш це – навіть якщо розумієш, що очі помутніють, а мізки знову запливуть.

Тому що такою є людська природа, яка пручається імітації. Тому що будь-кому хочеться бодай кілька годин, днів, місяців прожити в реальному світі. Тому що будь-кому хочеться, аби Батьківщина була не майданчиком для грабунку й не місцем для виживання, а матір'ю, яка тебе любить.

Ясна річ, крім тих, хто ніякої Батьківщини не має, хто й рідну матір продасть. Але й цих виявляє Майдан. А всім іншим він наочно показує, яке це велике щастя – бути справжніми.

Й Україна повинна стати справжньою.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube