Всі фото автора (окрім головного)

Тут не так багато архітектурних пам’яток чи туристичних місць, але відвідати це місто варто хоча б заради його жителів.

Амман, столиця Йорданії, не є красивим містом. Але у нашій двотижневій подорожі Ізраїлем та Йорданським Хашимітським Королівством (офіційна назва країни) саме він був найдушевнішим.

Туристичні місця

Типова картина Аммана – ярусна забудова простими прямокутними будівлями із піщаника. Жовте місто у пустелі. Було враження, що мешканці просто наносили пісок, щоб звести свої будиночки.

 

Найпопулярнішими туристичними місцями є стародавній римський амфітеатр, цитадель і вулиця Райдуга (Rainbow Street). Проте, якщо чесно, нічого з переліченого нас не вразило, тому що воно не виглядає таким, що притаманне цій культурі.

Читайте також: Всі – в сад. Чому варто відвідати Віллу Боргезе

 

Нам було цікаво відвідати Darat al Funun – галерею сучасного йорданського та арабського мистецтва. Це – приватна галерея, і знаходиться вона у красивій віллі на пагорбах з садом. Сюди можна прийти як подивитися твори мистецтва, так і просто випити кави у дуже приємному і затишному місці.

В галереї Darat al Furun скульптура людини, що надягає обличчя, як маску, і кидає велику тінь від своєї постаті.

 

Як вдягатися дівчині в Йорданії

Перед поїздкою я вивчала питання, як бути вдягненою в Йорданії, у мусульманські країні. Хоча країна не є дуже консервативною, все ж в Аммані, я вдягала довгі брюки, туніку, яка закривала руки до ліктя, і мала худі, яким можна було закрити шию і, за необхідності, голову. У Петрі я могла вдягати шорти і футболку.

В цілому я не відчувала ніяких проблем в Йорданії з приводу одягу чи своєї статі. Всі, з ким ми спілкувалися, були лише чоловіки, і я не мала жодних проблем, задаючи питання чи звертаючись до людей. Єдиним мінусом було те, що мені було дуже спекотно в Аммані через одяг.

Йорданки носять хіджаб, тобто покривають голову і носять вільний одяг, що не обтягує фігуру. Проте вони водять машини, підрізають чоловіків на дорозі (я все бачила), ми навіть бачили жінку за кермом таксі. Ймовірніше, це було таксі для жінок, але сама собою робота таксисткою говорить багато про що.

Мурал за рівність прав в Йорданії

Також з культурних міркувань мені було цікаво відвідати мечеть. Тож одяг для цього був суттєвим. У статті National Geographic я знайшла інформацію про одну з мечетей в Аммані, яку можна відвідувати туристам. На жаль, нас все-таки не впустили туди. Не знаю причину: чоловік, який попросив нас вийти, знав англійською лише слово "Exit". Можливо, ми потрапили на час молитви.

Біля однієї з мечетей міста я накинула хустку на голову через повагу до місцевої релігії, хоча всередину ми не заходили. Смішно визнати, але на мене почали через це більше звертати уваги. Тож через 15 хвилин я її скинула з голови, і все встало на свої місця.

Мечеть Abu Darwish, оздоблена чорно-білою мозаїкою

На ринку в Аммані продають верхівки для мечетей

Для мене найбагатший скарб Амману – це його мешканці. Настільки доброзичливих людей, я ще не зустрічала у світі (а відвідала я понад 45 країн).

У день від'їзду з Аммана ми з чоловіком тинялися ранковим містом у пошуку магазинів чи ринків, щоб купити продукти в дорогу. Вже доходила 10-та, але все ще було зачинено. Через це ми були змушені купувати фрукти у чоловіка, який робить свіжовичавлені соки. Набрали зв'язку бананів, гранат і чекали, що продавець візьме багато коштів, бо він робить один стаканчик соку з половинки кожного взятого нами фрукта. Але він, посміхаючись, попросив лише 1 динар за все – вартість одного стаканчика.

Ми побігли на іншу вулицю за хлібом – у єдину відчинену пекарню у цей час. Тут двоє чоловіків печуть смачні паляниці – традиційний хліб, який смакує і зі стравами, і сам собою. У маленькому приміщенні було гаряче від відкритої печі, звідки один із пекарів виймав хлібці по 5-6 штук за раз. Чоловіки були вдягнені бідно і ні слова не говорили англійською.

Читайте також: Самарканд – древнейший город мира, который притягивает внимание туристов и учёных

Ми почали показувати на пальцях, що нам потрібно 4 штучки лише. Місцеві купують паляниці великими пакетами, штук по 20-30, – до кожної страви на цілий день. Тож з нас попросили лише 10 йорданських копійок. Це дуже мало. Ми протягнули 1 динар, але решти, 90 "копійок", не було. І пекар раптом дав нам паляниці у подарунок. Махав рукою, щоб заходили ще. Ми не змогли пояснити, що вже їдемо зовсім і, на жаль, більше не прийдемо. Я притискала пакет з хлібом до грудей, ми кланялися – показували, як сильно ми вдячні. А вони посміхалися, ніби їм радісно самим від того, що пригостили.

Дорогою до готелю зайшли у ресторан "Єрусалим" (його друга назва Al Quds), де обідали двічі. Тут подають традиційні йорданські страви за справедливими цінами (дуже раджу спробувати в Йорданії мансаф). А ще тут продають традиційні солодощі – з горіхами, овечим сиром і медом. Знову виникли труднощі перекладу, і ми жестами показували: нам цього 4 штуки, цього – 2, а цього – знову 4. Продавець, місцевий з рудими вусами, набирав у коробку, і побачив, що ми зупинилися, коли ще третина коробки порожня. Почав упаковувати нам, але зупинився – щось йому не так. Відрізав ще два великі шматки медового сирника з овечим сиром і поклав на вільне місце. Порахував тільки те, що ми замовили. Пригостив, посміхаючись вусами!

Ніхто з цих людей не знав, як вони поодинці зробили таку просту щиру справу, і навіки залишили наші серця разом з ними і з Йорданією.

Зізнаюся, після чисельних подорожей Південною Америкою, Азією, Кенією ми з недовірою ставимося до людей, які звертаються до нас, бо в абсолютній більшості випадків вони просять гроші або пропонують послуги втричі дорожчі за встановлену ціну, тому що білий турист означає для них виключно додатковий заробіток. Я рада, що це буває не так. Звісно культура країни, її історія, звички визначають поведінку людей. Сподіваюся, йорданці збережуть свій душевний скарб назавжди. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube